Недалеко від села Бронька, що на Іршавщині, знаходяться залишки однієї з найзагадковіших фортець Закарпаття – Бронецького замку.
Призабутий історією він, однак, зберігає чимало таємничих легенд, з яких, зокрема, дізнаємось і про безцінні скарби та величезні багатства заховані тут, серед диких та неприступних Карпатських гір, у давні-прадавні часи.
Історія не знає, як виник замок і як загинув
З історичних джерел про нього відомо дуже мало, і коли він виник немає зовсім ніяких даних. Археологи виявили тут римські монети, котрі могли потрапити сюди в часи завоювання Римом Дакії, до якої тоді входила ця частина Закарпаття, а можливо, і пізніше. Перша згадка про Бронецький замок датована 1273 роком. У грамоті угорського короля Ласла ІV сказано, що фортеця була відібрана у ворогів його батька Іштвана V магістром Петром із роду Чак. Деякі дослідники вважають, що оскільки на північному сході, окрім Галицько-Волинського князівства, не було іншої держави, то, імовірно, фортеця була відвойована саме в русичів. Звістку про замок знаходимо також у грамотах останнього представника роду Арпадовичів – короля Ендре III, який доручив жупану Михайлу та його синам надійно охороняти фортецю від можливих нападів ворогів. Більше письмових даних про замок не збереглося. А згадані документи не можуть розвіяти таємниці виникнення та загадкової загибелі колись неприступної закарпатської твердині.
Чорний замок
Коли мовчать історичні джерела, залишаються тільки легенди та народні перекази. А вони часто бувають настільки детальні, яскраві й цікаві, що непомітно захоплюють уяву дослідників та спонукають багатьох шукати заховані у віках безцінні скарби.
Одна з місцевих легенд описує неприступний Чорний замок на крутій скелі на березі річки Бронька, побудований якимось могутнім князем, не то поганської, не то бусурманської віри. Він узяв собі за дружину місцеву князівну й вирішив оселитися на мальовничих карпатських землях.
Однак з часом Чорний замок набуває поганої слави, наводить страх на місцевих жителів. У деяких легендах сказано, що той самий князь, який збудував фортецю, був дуже жорстоким та підступним, робив набіги на чужі володіння, грабував і знущався над простим людом. Водночас інші народні перекази розповідають, що набіги та грабежі здійснював не він, а кривавий розбійник Бринда, котрий захопив фортецю пізніше.
Чарівний кінь Татош
Хто б це не був, у легендах володаря Бронецького замку називають не інакше, як Чорний лицар, котрий їздив на чарівному зловісному коні Татоші. Цей незвичайний кінь мав усього три ноги, підкови на яких були прибиті навпаки. Однак при цьому він міг стрибати по вершинах гір, та навіть з одного гірського хребта на інший. І ніхто не міг цього коня ні впіймати, ні наздогнати, ні навіть відстежити, куди той прямує. Шукачі древніх високорозвинених цивілізацій вбачають у ньому прадавній гелікоптер або інший супершвидкісний літаючий пристрій. А ось місцеві жителі пояснюють усе банальною «чортівською силою» коня Татоша та злими чарами зловісного володаря замку.
Так чи інакше, суперкінь давав неабияку військову перевагу, бо, за легендами, Чорний лицар був непереможний, доки народ не вдався до хитрощів. Автором ідеї, як прогнати могутнього лиходія, згідно з переказами, була «одна баба», натомість за іншими джерелами, мукачівський князь Федір Корятович (? – 1415), до котрого люди врешті звернулись по допомогу. Мудрий князь нібито велів зібрати з навколишніх сіл усіляку худобу і птицю: биків, кіз, овець, свиней, качок, гусей та курей. Після чого озброєні селяни та дружинники запалили смолоскипи й погнали худобу просто на замок. Здійнявся нелюдський рев, усюди горіли вогні, щось химерне насувалося на фортецю. Від жаху охорона замку розбіглася, а Чорний лицар піднявся зі сну ні живий ні мертвий, злякався, сів на Татоша, та й почав утікати… Але з остраху попрямував не в той бік, кінь скочив на слизьку засніжену вершину й посковзнувся, а лиходій полетів у прірву, та й розбився. Після смерті свого володаря Бронецький замок упав під натиском народного гніву, і з тих пір лежить у руїнах.
Зачаровані скарби Чорного лицаря
Місцеві легенди, однак, розповідають, що в горі під замком є таємні підземелля, у яких досі лежать незліченні скарби Чорного лицаря. Багато хто хотів відкопати їх, але це, кажуть, неможливо. Бо на них сидить чорт з чорною, як смола, бородою по коліна й охороняє їх від усякого випадкового мандрівника чи шукача скарбів. А хто туди зайде, той назавжди позбудеться розуму… Утім як можна зупинити справжніх шукачів скарбів? Чари та магія ще більше захоплювали багатьох відчайдухів, котрі досі намагаються знайти незліченні багатства Чорного лицаря. У той же час невгамовні шукачі древніх високих технологій кажуть, що чорт – це випромінювач психологічної зброї…
І як завжди буває в подібних легендах, знайшовся один сміливець, який не побоявшись ні чорта, ні магії, таки знайшов під руїнами Чорного замку приховану печеру, та й заліз туди в пошуках багатства. І дійсно знайшов він там коштовності у величезній кількості, приніс їх додому, та й почав рахувати. Аж раптом зробилося йому зле, і він захворів. Пролежав так цілий рік, і вже думали, що помре. Але порадили сходити до ворожки. Та наказала віднести всі коштовності туди, звідки взяв, бо вони, мовляв, закляті й щастя нікому не принесуть, лише біду. Чоловік послухав і зробив усе, що вона веліла, та й дійсно почав одужувати. Про місце знахідки відтоді нікому ні слова…
Принцеса та розбійник
Ще одна цікаву легенду про загибель Бронецької фортеці записана Іваном Хлантою у книзі про закарпатські замки. Було це за правління угорського короля Андрія ІІІ, якому в той час належав замок. Кажуть, король так полюбив цей мальовничий гірський край, що вирішив відсвяткувати в замку і весілля своєї онуки Габріелли. А перед цим оголосив по всьому світу, що віддасть її лише за того, хто може кинути камінь з річки Боржавки аж на вершину гори.
Оповідають, що Габріелла була дуже вродливою. З усіх усюд сходились сюди молоді легіні, принци, поети, королі, міністри аби спробувати щастя. Король Андрій навіть звелів побудувати дорогу до замку з усіх боків – сходу, заходу, півночі й півдня. Та нікому не вдавалося кинути камінь навіть на сотню метрів, не те що на вершину гори.
Дізнався про королівський наказ і розбійник на прізвисько Вусач, той собі вирішив спробувати щастя. Адже був дуже сильним, ходив без зброї, а вороги лише загледівши його тікали хто куди. Товариші радили йому, що сили недостатньо, бо король хитрий та владний «правду в наказах пише, а на ділі чортом дише». Та не послухав Вусач, прийшов до підніжжя гори, узяв каменюку та й жбурнув у замок. Зі свистом камінь полетів угору, та так, що король і Габріелла ледь встигли відійти… «Я ніколи не віддам тебе в руки розбійнику» – мовив король до онуки, та не встиг він сказати як Вусач вже тут як тут. «Ти виконав мій наказ, і за це я вдячний тобі. Але треба призначити день весілля та все підготувати…» – лукаво мовив король. Однак розбійнику нічого не залишалося як підкоритись.
Проминав час, але ніхто не запрошував Вусача на весілля. Виявилось король і не думав віддавати онуку за розбійники, а того ж дня відправиви її додому. Коли дізнався про це Вусач. То дуже обурився. Зібрав своїх хлопців та й рушив на замок. Однак і ні короля, ні Габріелли там вже не було. Розгніваний Вусач напав на фортецю, розбив її вщент і наказав спалити. Три дні й три ночі палав замок на горі. А люди, що жили у Боржавській долині не знали чи радіти з того чи плакати.
Давнього Карпатського Робін Гуда погубила жінка
На Закарпатті збереглося багато легенд про місцевих розбійників, які грабували багатих панів та допомогали бідним селянам. До Карпатських Робін Гудів можна віднести й славнозвісного Олексу Довбуша, розбійників Шугая та Пинтю… Однак мало хто знає, що найдавнішим прообразом доброго розбійника був той самий Бринда, котрий фігурує у попередній легенді як злий і могутній володар Бронецького замку.
В той же час інший народний переказ розповідає про розбійника Бринду, котрий оселився у цих диких місцевостях вже після загибелі неприступної фортеці. Кажуть ніхто не чув про нього раніше, і ймення його не знали ані звідки той узявся, тому назвали його Бриндою. Цілком вірогідно, що розбійник просто успадкував ім’я давнього зловісного володаря замку, біля руїн котрого той оселився. А оскільки ім’я легендарного Чорного лицаря досі наводило жах на місцевих жителів, можливо розбійник свідомо скористався цим фактом.
Люди кажуть то був не простий розбійник, а дуже вродливий і сильний. Ходила чутка, що насправді він був лицарем, мав шляхетське походження, однак вступив у конфлікт із королівською владою, втік у дикі Карпати та й став розбійником.
Після загибелі Бронецького замку серед лісової гущі, в ущелині де тече річка Бронька залишилась складна підземна споруда із розгалуженою системою підземних ходів та прихованими виходами. Шукачі скарбів розповідають, що лицар Бринда напевно будучи у свій час близьким до королівської влади, міг дізнатися про місце розташування підземних комунікацій від самого короля, предки якого колись володіли замком. Кажуть він навіть знайшов скарби Чорного лицаря, однак не став їх чіпати пам’ятаючи недобру славу проклятих дорогоцінностей. Тут і вирішив влаштувати розбійник свою базу, звідки ходив на розбій у далекі краї.
Простих людей він не чіпав, навпаки допомагав. Грабував та карав лише панів та магнатів. Часто він викрадав багатих вельмож і за них отримував великі суми викупу. Та коли умови хтось порушував, пана позбавляли голови.
Не раз йому влаштовували пастки, однак він був дуже розумним та обережним, мав багатьох агентів серед людей в околиці. А через те, що Бринда допомагав бідним, всякий селянин побачивши, що наближається військо своєчасно попереджав розбійника про небезпеку.
Одного разу схованка Бринди таки була виявлена королівськими військами. Вони оточили споруду, та розбійникам все одно вдалося втекти. Таємні ходи під землею, за легендами, були довжелезні й заплутані й вели далеко у ліс чи гори в різних місцях непролазних Карпат. Отож коли солдати зрозуміли, що схованка розбійників порожня, повернули назад. А Бринда зі своєю ватагою через деякий час знову повернувся на місце.
Так тривало роками… Декілька разів війська підходили до лігва розбійників, і ніяк не могли схопити хитромудрого Бринду, який врешті зажив великої слави на ціле королівство. Але як частенько буває у подібних легендах та навіть реальному житті, найрозумніших, найсильніших та непереможних чоловіків як правило губить жінка.
У Бринди була коханка з місцевих селянок на ім’я Лейла. Одного разу на побаченні в лісі закохану пару застала страшенна буря. Щоб заховатись Бринда повів дівчину у свою схованку через таємний підземний хід. Вона ж добре запам’ятала те місце. Там було нагромадження скель, камьяних брил, і серед них виднілись щілини – входи у печери. Одна з них і вела у підземелля Бринди. Оповідають, що найдосвідченіший мисливець не помітив би тут нічого, окрім лігва дикого звіра.
Із часом, як це буває, почуття Бринди до Лейли почало згасати. Він знову закохався у іншу красуню – Василину, і все частіше уникав зустрічей Лейлою. Та у свою чергу врешті застукала Бринду зі своєю суперницею.
Ніщо не може бути страшніше за ненависть зрадженої жінки. Звичайно питання про помсту постало одразу. Того ж дня великий загін королівських військ оточив схованку Бринди, а інша частина війська, разом з Лейлою, засіла біля таємного входу в підземелля, котрий показала мстива жінка. Отож коли розбійники на чолі з Бриндою виходили з облоги через таємний хід, то потрапили у страшну пастку. З усіх боків полетіли стріли, та побігли озброєні солдати. Бринда довго бився як дикий звір, і багатьох нападників встиг покласти на землю, однак смертельного удару йому завдав кинутий спис. Лейла підійшла до вмираючого і тріумфально мовила: «Це тобі за зраду!». Ось так загинув непереможний лицар-розбійник Бринда, і тільки легендарні підземелля досі бережуть його таємниці та незліченні скарби. Чимало відчайдухів з того часу намагаються знайти древні потаємні ходи. Та ще нікому не вдавалось цього зробити. Де знаходиться багатство Чорного лицаря та розбійника Бринди знають лише мовчазні Карпатські гори.
