Археологи з Таїланду знайшли найдавніші прямі докази вживання горіхів бетелю віком 4000 років. Дослідження дає нове розуміння культурних практик бронзової доби.
У центральному Таїланді виявлено найдавніші прямі біомолекулярні докази жування горіхів бетелю — культурної практики, що існувала понад 4000 років тому. Археологи з Університету Чіангмая дослідили зубний камінь із поховань бронзової доби на археологічній ділянці Нонгратчават, виявивши залишки психоактивних сполук.
Зубний камінь, що утворюється з нальоту на зубах, виявився справжнім «архівом» харчових звичок. В одному з молярів було виявлено залишки ареколіну та арекаїдину — активних компонентів горіха бетелю, які викликають прилив енергії, бадьорість і навіть ейфорію. Ці речовини підтверджують, що жування бетелю вже тоді мало поширення в регіоні.
Дослідники зазначають, що хоча типовою ознакою споживання бетелю є затемнені зуби, їх відсутність не заперечує практику. За 4000 років сліди пігментації могли зникнути, або ж існували давні методи очищення зубів.
Для перевірки достовірності аналізу команда навіть відтворила традиційну суміш бетелю, змішуючи сушені горіхи, вапнякову пасту, листя Piper і кору катеху. Це дозволило точно зіставити виявлені сполуки зі складовими суміші.
Хоча докази жування бетелю знайдено лише в одного з шести похованих, вчені вбачають у цьому перспективу для подальших досліджень. Вивчення зубного каменю може стати потужним інструментом для виявлення культурних практик, що зникли з історії.
Результати опубліковано в журналі Frontiers in Environmental Archaeology.
