«Давні угорці принесли із собою чітку, своєрідну предметну культуру, і їхня міграція була надзвичайно швидкою», – стверджує Олексій Комар, прихильник сучасних досліджень про давніх угорців в Україні, який написав книжку про історичні та археологічні пам’ятки міграції ранніх угорців. Інтерв’ю із всесвітньо відомим археологом, співробітником Інституту археології Національної академії наук України про нові відкриття угорської античності було опубліковане в угорському виданні Mandiner.
– Чому ви, будучи українським археологом, почали досліджувати історію угорців?
– Мій інтерес до історії та археологічних пам’яток ранніх угорців пов’язаний з тим, що угорці були надзвичайно важливими суб’єктами історії Євразії раннього Середньовіччя. Раптове збільшення за останнє десятиліття кількості публікацій про предків угорців свідчить, що мої іноземні колеги, які не є угорцями, також починають розуміти це.
– Ви написали монографію з «угорського питання» російською мовою, яка також вийшла й угорською. За даними ваших досліджень що можна сказати про угорський етногенез?
– Моя книжка зосереджена лише на одному фрагменті розгалуженого угорського етногенезу – короткому періоді міграції з Уралу до нижнього Дунаю протягом IX ст. Дотепер історики вважали, що переселення угорців було тривалим процесом, який розтягнувся на 2–3 століття. Науковці висунули гіпотезу, що предки угорців надовго «зупинилися» під час міграції в Башкирії та басейні Дону. Припускали також, що матеріальна культура угорців кілька разів докорінно змінювалася під впливом їхніх осілих сусідів. Однак нові археологічні відкриття доводять, що ці теорії є хибними.
Олексій Комар
Ранні угорці принесли в дніпровський степ чітку, характерну матеріальну культуру, яка сформувалася на східних від Волги територіях і частково навіть далі, на сході Уралу в ІХ ст. Відповідно, міграція була надзвичайно швидкою: вона, безумовно, відбулася протягом життя одного покоління.
Виходячи з особливостей згаданої матеріальної культури, можна стверджувати, що вона сформувалася десь між річками Іртиш і Тобол, у південній частині регіону. Також можна виявити вплив деяких кочових культур, зокрема печенігів та огузів. Водночас предки угорців створили своєрідне ювелірне мистецтво, яке відрізнялося від того, що було в інших кочових народів.
– Що відомо про міграцію?
– У міграції ранніх угорців брала участь не одна, а кілька тісно пов’язаних угорськомовних громад. Перша група осіла за Уралом, у районі теперішнього Челябінська в Росії. Кілька років тому там, на березі озера Уєлгі, було знайдено дуже важливий і цікавий археологічний об’єкт IX–X ст. Друга група приєдналася до представників культури Караякупово VIII–IX ст. у Башкирії й продовжувала жити в долині річки Бєлая. Третя громада мігрувала далі на захід і осіла в районі річки Кама, де в 70-х роках було виявлене місце захоронення Большиє Тігани IX–X ст., частково пов’язане з угорцями.
Згодом дві останні зі згаданих груп стали відомими як угорськомовна народність Magna Hungaria.
Однак предки нинішніх угорців не залишилися в цих регіонах, а рушили далі на захід південним степовим шляхом: вони залишили за собою поховання типу Суботци IX ст. на північ від Чорного моря.
– А що відомо про угорців історичної області Ателькуза?
– Згідно з візантійськими текстами, Ателькуза була невеликою територією на правому березі Дніпра, приблизно до річки Інгулець. Водночас археологічні дані свідчать, що поховання типу Суботци можна знайти вздовж лівого берега Дніпра до Дністра і навіть до нижнього Дунаю.
Усе це означає, що оселення предків угорців не обмежувалося тут лише степовим регіоном, вони вільно обирали собі територію для життя. Місця поховання здебільшого розташовані на межі степу та лісостепу, поблизу заплав великих річок. Це свідчить про те, що угорці, на відміну від турецькомовних кочових народів, віддавали перевагу більш вологому клімату та менше боялися снігу.
Нове місце проживання, звісно, сприяло новим зв’язкам: у похованнях на території області Ателькуза ми знаходили різні типи кераміки. Один вид глиняних виробів виготовили болгарські гончарі з Поволжя, їх угорці привезли з собою звідти. Інші були зроблені в Криму, а третя група – робота слов’янських гончарів. Щодо більш дорогих срібних виробів, то вони походять від ремісників Хозарського каганату. Водночас, аналізуючи знахідки інших народів, ми бачимо також вплив угорців на своїх колишніх сусідів. Це, зокрема, характерні поясні прикраси, виявлені в похованнях у Криму, а також салтівського населення вздовж Дону та в спадщині слов’янських поселень.
Концепція Олексія Комара 2018 року про давню угорську історію, заснована на відповідних археологічних пам’ятках раннього Середньовіччя
– На основі ваших досліджень стало зрозуміло, що угорці активно підтримували контакти зі східними територіями навіть після завоювання нової батьківщини. Що саме це означає і чому є таким важливим?
– Такі віддалені зв’язки не вважалися винятковими в X ст. Ідеться про період, коли активно використовувалися великі торгові шляхи, що сполучали Центральну Азію та Північну Європу. Ісламські срібні монети, викарбувані в Середній Азії, поширились аж до Великобританії. Дотепер ми не знали, що одну з гілок Великого хутряного шляху, яка з’єднувала Поволзьку Болгарію з регіонами за Уралом, використовували й угорські торговці.
Істориків давно цікавить питання, якою мовою тоді велася торгівля. Якщо задуматися над цим, можна стверджувати, що угорці могли вивчити слов’янську мову у своїх сусідів, а з фінським, пермським та угорським населенням Поволжя й Уралу вони, імовірно, розмовляли рідною мовою.
Це могло бути для них величезною перевагою порівняно з германськими чи арабськими торговцями, для яких більшість населення Східної Європи говорила абсолютно незрозумілою мовою.
Водночас для нас особливо важливо те, що через торгові шляхи поширювалися й певні елементи сучасної моди. Наприклад, знамениті угорські поясні сумки в Карпатський басейн наприкінці IX ст. були завезені не угорцями. Мода на них з’явилася лише в Х ст., а потім поширилася далеко на схід за межами території Угорського князівства, у районі річок Середньої Волги та Ками. Археологи вказують на те саме щодо поясів X – початку XI ст., що є окремою темою дослідження.
– Завдяки вашій допомозі зараз починається вивчення сліду древніх угорців в Україні. Які можливості є в цього дослідження та яку мету воно має?
– Серйозні можливості! Перш за все сучасні наукові методи дослідження дозволяють проводити предметну експертизу кладовищ, які раніше не отримували особливої уваги з боку археологів. У першу чергу це радіовуглецеве датування, ізотопне дослідження та ДНК-аналіз.
Позолочена срібна шабля в угорському стилі, знайдена на місці поховань у Коробчино (Україна) на території археологічних розкопок історичної області АтелькузаСпадщина історичної області Ателькуза (археологічні розкопки поховання типу Суботци) з елементами Південного Уралу
Завдяки цим можливостям навіть найменш «вражаючі», найбідніші поховання можна датувати та ідентифікувати, наприклад, з точки зору спорідненості. Раніше археологи могли складати й аналізувати базу даних лише на основі традиційних методів археологічних досліджень. Сьогодні варто зібрати всю доступну інформацію, оскільки наші аналітичні можливості розширилися. Ми вже можемо вивчати не тільки походження древніх народів, але й їхні хвороби, харчування та багато інших аспектів.
Крім того, можна розглянути можливість пошуку нових місць археологічних розкопок, що дозволить примножити наші знання про ранніх угорців. Ідеться про фактичні місця поховань не лише угорців, але й їхніх «сусідів»: аланів, слов’ян. Сучасні знахідки на території древніх слов’янських поселень дозволяють припустити, що угорці в другій половині IX століття мали надзвичайний вплив на одяг, моду слов’янських племен, які жили на лівому березі Дніпра.
Подекуди цей вплив сьогодні видається більш серйозним, ніж вплив самого Хозарського каганату!
Ця абсолютно нова й несподівана інформація мотивує нас, дослідників, а водночас змушує змінити наші історичні уявлення про регіон.
