Про що ви думаєте, дивлячись на безкрає нічне небо? Напевно, про щось своє, але, як би не було, кожен із нас у такі хвилини мріє побачити падаючу зірку або якесь «небесне» явище – казкове, незвичайне, таке, що запам’ятається на все життя.
Сьогодні ми знаємо, що це зовсім не зірки падають до нас із неба, а метеори. Вони складаються з твердого тіла і, рухаючись у космічному просторі, іноді потрапляють в атмосферу Землі. Коли метеор проходить крізь нашу атмосферу, ми можемо спостерігати за цим явищем, адже він залишає в небі яскравий слід.
Дивно, але більшість метеорів дуже мала, проте деякі з них можуть важити до кількох тонн. Більша кількість метеорів повністю згорає в атмосфері, й лише великі досягають поверхні Землі. За оцінками вчених, за добу на Землю падає тисячі метеорів, проте, оскільки більшу частину Землі вкривають моря й океани, метеори потрапляють здебільшого туди.
Ми можемо бачити один метеор, який пролітає в будь-якому напрямку, або ж метеорні потоки, що складаються з тисяч падаючих зірок. Коли Земля перетинає метеорний потік, величезна маса метеорів, потрапляючи у верхні шари атмосфери, розігрівається, і тоді ми бачимо «метеорний дощ». Кожні 33 роки Земля перетинає орбіту такого потоку метеорів.
Метеор, що досяг поверхні землі, називається «метеорит». Він падає на Землю через силу тяжіння. У 467 році до нашої ери в стародавньому Римі було зареєстроване падіння метеорита. Цю подію повважали такою важливою, що навіть давньоримські історики відзначили її.
На території України наразі зареєстровано 43 метеорити – залізні й кам’яні. Серед українських зразків переважають кам’яні метеорити – 39 екземплярів. Знайдено також 4 залізні. Найбільший з них, що отримав величну назву «Княгиня», приземлився 9 червня 1866 року, о 17 годині на Закарпатті.
Метеорит «Княгиня» загальною вагою понад 500 кілограмів є найбільшим з-поміж знайдених в Європі метеоритів. При проходженні щільних шарів атмосфери його було видно у формі яскравого боліда над територією сучасної Словаччини, містами Ліптовський Мікулаш, Шариш, Земплин і Пряшів.
Урочище «Чорні Млаки» – місце падіння Княгинянського метеориту. Події розгортались між хребтами Стінка та Явірник. Метеорит з’явився вогняною кулею і, подолавши відстань більше 200 км, вибухнув на висоті 40 км над селом Княгиня, розпавшись на більш ніж 1200 шматків, чим викликав короткочасний метеорний потік. Уламками обсипало значну площу в радіусі до 5 км. Основна маса метеоритного тіла (ймовірно, ядро), вагою в 279 766 грамів приземлилася за 8 кілометрів від села Княгиня, на схилі гори Стінка (1078 м), в урочищі Чорні Млаки.
Через кілька днів цей уламок був знайдений жителем села Василем Крив’яником на глибині близько 2 метрів. При падінні ядро розпалося на дві майже однакові частини, вагою 141833 і 137933 грамів, а від останнього шматка відколовся ще осколок вагою 2350 грамів. Незабаром про знахідку дізнався лісничий Великого Березного Антон Покорний. За його словами, він викупив у Крив’яника знайдений метеорит «за два воли, які той сам вибрав». Згодом Покорний сам вигідно перепродав його Віденському імператорському музеєві (сучасний музей природознавства), в якому метеорит зберігається й досі.
Для дослідження цього явища адміністрацією Ужанського комітату, куди колись входили Чорні Млаки, 2 липня 1866 року було створено спеціальну комісію з метою зібрати та вивчити уламки метеориту. Через 10 днів, 12 липня, на місце падіння метеорита приїхала наукова експедиція з Відня та Будапешта, яка провела детальне обстеження території та знайшла ще 72 уламки загальною вагою понад 46 кілограмів. Пошуки уламків продовжувались і далі, тож до 24 вересня їх було знайдено більше 385 кг.
У грудні 2009 року в старих архівних документах розкрилися нові дані про «Княгиню», які вказують на вагому роль цього метеорита в розвитку гіпотези панспермії, тобто появи життя на Землі внаслідок занесення з космосу певних «зародків життя». Мова йде про публікації в науковому журналі «Sience» (1881 рік), у статті «Ч. Дарвін та відкриття доктором Ганом викопних решток організмів у метеориті», листування між Чарльзом Дарвіном та німецьким геологом Отто Ганом. У ній, зокрема, німецький вчений стверджував, що в ході досліджень метеоритних осколків «Княгині» ним були виявлені частки позаземних коралів, паразитів і рослин. Дані були перевірені й повністю підтверджені відомим зоологом Вейнлендлером. Вся інформація про дослідження опублікована автором у книзі «Die Meteorite (crondrite) und ihre Organismen» (1880).
Зацікавлений історіями про найбільший метеорит в Європі, на місці його падіння в 1892 році побував сам Жюль Верн. За деякими даними, саме після відвідин села Княгині та падіння метеориту Жюль Верн написав свій популярний фантастичний роман «У погоні за метеоритом».
Цікаво, що про метеорити краю, зокрема, і про метеорит «Княгиня» було знято документальний фільм телекомпанією «М-Студіо». Уламки Княгинянського метеориту наразі зберігають в 104 історичних та природничих музеях у різних куточках світу.
Зараз до урочища Чорні Млаки прокладений і промаркований пішохідний та велосипедний маршрути, можна доїхати й автомобілями Нива, і УАЗ. До 150-річчя з дня падіння метеориту в Ужанському національному природному парку був встановлений пам’ятний знак на місці, де колись приземлилася «Княгиня». Щороку, 9 червня, працівники Ужанського НПП та туристи разом відвідують місце падіння метеориту в урочищі «Чорні Млаки» та прибирають навколишню територію.
До того ж, навіть відомий закарпатський кондитер Валентин Штефаньо колись створив одну з родзинок своєї цукрарні, надихнувшись історією метеориту «Княгиня». Шоколадні цукерки «Метеорит Княгиня» вперше представили широкому загалу п’ять років тому. До складу космічного дива ввійшли горіхи (фісташки, арахіс, мигдаль, фундук), карпатський мед, подрібнене печиво, шоколад.
Ужгород, який славиться не тільки липовою алеєю, яка є найдовшою в Європі, а й мініскульптурками, теж має свою пам’ять про відомий закарпатський метеорит. Так, на площі Шандора Петефі знайшов свою домівку маленький метеорит – на символічному камені, який імітує уламок «Княгині», розташували ще й фігурку селянина.
[type] => post [excerpt] => На території України наразі зареєстровано 43 метеорити – залізні й кам’яні. Серед українських зразків переважають кам’яні метеорити – 39 екземплярів. Знайдено також 4 залізні. Найбільший з них, що отримав величну назву «Княгиня», приземлився 9 чер... [autID] => 3 [date] => Array ( [created] => 1631736600 [modified] => 1631718897 ) [title] => Закарпатська «Княгиня»: історія найбільшого метеориту в Європі [url] => https://history.karpat.in.ua/?p=2563&lang=uk [status] => publish [translations] => Array ( [uk] => 2563 ) [aut] => viktoriya [lang] => uk [image_id] => 2562 [image] => Array ( [id] => 2562 [original] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867.jpeg [original_lng] => 1072845 [original_w] => 866 [original_h] => 562 [sizes] => Array ( [thumbnail] => Array ( [url] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867-150x150.jpeg [width] => 150 [height] => 150 ) [medium] => Array ( [url] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867-300x195.jpeg [width] => 300 [height] => 195 ) [medium_large] => Array ( [url] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867-768x498.jpeg [width] => 768 [height] => 498 ) [large] => Array ( [url] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867.jpeg [width] => 866 [height] => 562 ) [1536x1536] => Array ( [url] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867.jpeg [width] => 866 [height] => 562 ) [2048x2048] => Array ( [url] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867.jpeg [width] => 866 [height] => 562 ) [full] => Array ( [url] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867.jpeg [width] => 866 [height] => 562 ) ) ) [video] => [comments_count] => 0 [domain] => Array ( [hid] => history [color] => brown [title] => Історія ) [_thumbnail_id] => 2562 [_parental_post_id] => 3230 [views_count] => 8607 [_edit_lock] => 1631709436:3 [_edit_last] => 3 [translation_required] => 2 [_ukrnet_feed_include] => 1 [translation_required_done] => 1 [_oembed_d8c2528f00c2aeacbf6253df1679f4a4] =>
Des chercheurs de l'Inrap @bournemouthuni@CNRS et @UBO_UnivBrest viennent de mettre en évidence la plus ancienne carte en Europe, datant de l'âge du Bronze ancien. La recherche porte sur la dalle gravée de Saint-Bélec (Leuhan, Finistère) et paraît dans le bulletin de @SPF_Infos. pic.twitter.com/ZTbSDDUF2C
[Vient de paraître dans le #BulletinDeLaSPF] La carte et le territoire : la dalle gravée du Bronze ancien de Saint-Bélec (Leuhan, Finistère), par Clément Nicolas et al. pic.twitter.com/HbI1xSKeZ6
— Société préhistorique française (@SPF_Infos) April 6, 2021
Des chercheurs de l'Inrap @bournemouthuni@CNRS et @UBO_UnivBrest viennent de mettre en évidence la plus ancienne carte en Europe, datant de l'âge du Bronze ancien. La recherche porte sur la dalle gravée de Saint-Bélec (Leuhan, Finistère) et paraît dans le bulletin de @SPF_Infos. pic.twitter.com/ZTbSDDUF2C
[Vient de paraître dans le #BulletinDeLaSPF] La carte et le territoire : la dalle gravée du Bronze ancien de Saint-Bélec (Leuhan, Finistère), par Clément Nicolas et al. pic.twitter.com/HbI1xSKeZ6
— Société préhistorique française (@SPF_Infos) April 6, 2021
Згадок про закарпатський замок Бодулів (угор. Bodoló vár, Бодоловар) у наявних письмових джерелах не виявлено взагалі, однак його існування доведено археологічно. Досі замок вважається однією з найбільш маловідомих фортифікаційних споруд у Закарпатській області.
Неподалік міста Іршава, між селами Сільце та Собатин, підноситься гірський кряж Бодул. Підступи до гори з півночі і північного заходу ускладнює болото, а за 200 метрів на південний схід від схилу гори протікає річка Іршавка (притока Боржави). Північно-західний і східний схили височини відрізняються крутизною, а ось південно-східний схил пологий. Невелика округла вершина цього пагорбу ідеально підходила для заснування поселення, а згодом – для будівництва укріплень. Адже навколишні землі, як на долоні, проглядаються звідси на відстані декількох десятків кілометрів.
Місцина є настільки привабливою зі стратегічної точки зору, що з прадавніх часів гору постійно заселяли представники роду людського. Перші стоянки з’явились тут ще у доісторичні часи і належать первісним людям. Згодом на горі виникають і древні поселення, що належать різним епохам і культурам. Відтак у певний момент з’являються й перші оборонні укріплення, а згодом і кам’яний замок.
Близько 2300 років тому почався один із ранніх етапів заселення вершини гори. Поселення цього періоду, ймовірно, не мало укріплень. Пам’ятник вивчала експедиція під керівництвом С.І. Пеняка у 1981 році. З великого розкопу, закладеного в центрі замку, був зібраний керамічний матеріал, на основі якого виділили три культурно-хронологічні горизонти (ІІІ – ІІ століття до н.е., XI – XII століття н.е. і XIII – XIV століття н.е.). Останній горизонт був пов’язаний з періодом зведення замкових стін.
Пізніше, у 1991 році, тут працював археолог Олександр Дзембаз, відомий розкопками Невицького замку. Був закладений розкоп біля південної замкової стіни, в якому виявлено незначну кількість кераміки гальштатського періоду, а також епохи середньовіччя, за оцінками дослідника Х – ХІ століття н.е.
У 2009 році залишки замку на горі Бодул досліджувала археологічна експедиція, організована в рамках програми Інституту карпатознавства УжНУ з вивчення замків Закарпаття. Розкопки мали пролити світло на питання хронології саме замку, дати інформацію про період зведення кам’яних стін та укріплень. У ході роботи були закладені розкоп і 2 шурфи на ділянці, що перебуває всередині стін.
Розкоп мав площу 4 х 6 метрів. Його заклали в північно-східному кутку замкових мурів. Верхній 40-сантиметровий шар розкопу формували завали каміння, які утворилися, ймовірно, в процесі розбирання замкових стін місцевими жителями. Нижче знаходився 80-сантиметровий культурний шар, обмежений материком. У розкопі було виявлено незначну кількість ліпного посуду гальштатської доби і гончарної середньовічної кераміки.
Шурфи були закладені в південно-східній і південно-західній частинах замку. Отримані з шурфів матеріали в загальних рисах аналогічні знахідкам розкопу. Крім цього, в південно-східному шурфі були виявлені залишки вогнища округлої форми (діаметр – 1 метр, глибина – близько 20 сантиметрів), а в південно-західному шурфі була знайдена частина курильної трубки, датованої XVIII століттям.
Проаналізувавши дані розкопок, археологами (І.А. Прохненко, О.М. Гомоляк, І.Т. Зомбор) був зроблений висновок, що замок був зведений у другій половині XIII століття. Таким чином, фортецю на горі Бодулів можна вважати одним із найбільш ранніх зразків кам’яної фортифікаційної архітектури на території України. Варто відзначити, що деякі автори раніше відносили будівництво мурованого замку до XIV – XV століть.
Таким чином визначена археологами дата появи кам’яних укріплень дає підстави припускати, що замок, імовірно, був побудований у рамках кампанії угорського короля Бейли IV з укріплення кордонів королівства після монголо-татарської навали 1242 року. Як відомо з історичних джерел, після відходу хана Батия угорський монарх, повернувшись на батьківщину активно роздавав прикордонні землі багатим феодалам за умови, що вони будуватимуть на цих територіях міцні кам’яні фортеці для оборони країни. Водночас активно укріплювали і розбудовували й ті замки, котрі належали безпосередньо короні. До появи монголо-татар більшість оборонних споруд в Угорському королівстві була побудована з дерева, натомість кам’яних було зовсім небагато. Однак після страшної навали та окупації країни зусиллями короля кордони Угорщини зарясніли потужними кам’яними фортецями. До слова, така політика угорського монарха у майбутньому дала змогу успішно відбити другу хвилю монголо-татарської навали, котра відбулася за декілька десятків років. Кочівникам, як відомо, дуже важко давались штурми укріплених кам’яних замків.
Ширина стін замку Бодулів сягала від 2,8 до 3 м. Кладка мурів здійснювалася на вапняковому розчині. Контури фортеці було визначено за залишками кам’яного фундаменту. Укріплення на горі Бодул мають квадратну в плані форму. Квадрат рівний, довжина кожної зі стін замку – 32 метри. З північного та південного боків замку були зведені додаткові лінії укріплень – земляний рів і вал. Про внутрішні будівлі замку поки нічого не відомо.
У літературі та у всесвітній мережі зустрічається нічим не підкріплена теза про належність укріплення Бодулів до давньослов’янського періоду. Скоріше за все, такий висновок свого часу було зроблено кимось на основі знахідок давньослов’янської кераміки не території замку. Однак треба зауважити, що виявлені тут земляні оборонні споруди датують раннім залізним віком, і археологи поки не знайшли жодних залишків городища чи якогось іншого укріплення давньослов’янського періоду. Водночас наявність характерної кераміки може свідчити про існування на цьому місці, принаймні, слов’янського поселення до побудови замку. Варто також додати, що всі перераховані археологічні розкопки, як бачимо, не мали масштабного характеру. А тому не виключено, що у майбутньому більш ґрунтовні археологічні дослідження виявлять і якісь нові невідомі раніше факти про фортецю Бодулів.
А ось сучасне місто Іршава, котре виросло недалеко від замку, вперше згадується у документах у 1341 році, інше село – Сільце майже на століття пізніше. Відомо, що у середині XV століття дарчу грамоту на володіння Іршавою та її околицями (частиною яких була і гора з укріпленнями в урочищі Бодул) отримав від угорського короля Матяша Корвіна відомий угорський рід феодалів Ілошваї. Нові господарі Іршави, ймовірно, могли використовувати укріплення на горі, як стратегічний оборонний пункт, який контролював їх володіння. Однак жодних підтверджень цьому не існує, натомість є думка, що замок на той час уже міг бути зруйнований.
Відомо також, що у 1458 році, в ході міжусобиць, на Іршаву напали сусідні феодали, розграбували і спалили містечко. Припускають, що така ж доля могла спіткати й фортецю в урочищі Бодул. Однак це лише версія. Насправді достеменно не з’ясовано, коли саме і за яких обставин замок був знищений чи покинутий, коли був зруйнований і прийшов у занепад. Ймовірно, в останній період своєї історії місцеві жителі активно розбирали стіни замку. На це, крім усього іншого, натякає і назва «Каменоломні», під яким гора з укріпленнями досі відома серед населення. Археологи (І.А. Прохненко, О.М. Гомоляк, І.Т. Зомбор), котрі проводили тут дослідження у 2009 році, на основі характеру завалів, назви «Каменоломні» та знайдених предметів XVIII століття припускають, що саме у цей час замок розібрали на будівельні матеріали.
Єврейські громади були невід’ємною частиною міст та сіл Закарпаття на початку XX століття. Ідиш був однією з багатьох мов, які лунали на вулицях, а вивіски з єврейськими прізвищами висіли на багатьох будинках. Але наприкінці 30-х цей народ почав зазнавати дискримінації, а згодом — фізичного винищення.
Про те, як жили євреї краю, чим займалися, як потрапили у гетто, а згодом і у концтабори та про тих, хто повернувся — розповідають представник Всеукраїнського єврейського благодійного фонду «Хесед-Ар’є» Юрій Галперт, історик Юрій Славік та дослідниця Ужгорода, журналістка Тетяна Літераті.
Закарпаття завжди буде надзвичайно важливим регіоном як для України так і для угорської історії.
Про це заявив віце-прем’єр-міністр України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба, пише prm.ua
„Закарпаття завжди буде українським регіоном, завжди надзвичайно важливим для України, але ми так само маємо визнати, що Закарпаття буде надзвичайно важливим для Угорського серця, тому що історія Угорщини неможлива без Закарпаття. Тому ми маємо там працювати спільно і я не дарма на пресконференції з Петром Сійяртом наголосив, що Закарпаття має стати спільною історію успіху України та Угорщини. Ми не можемо віддати це на відкуп Угорщині. Хочу наголосити, якщо ми серйозно рухаємось в Євросоюз, ми маємо всі прикордонні регіони робити історією успіху з нашими європейськими сусідами”, – заявив Кулеба
