З нагоди 180-річчя від дня народження та 125-річчя смерті Мігая Мункачі в Музеї образотворчого мистецтва Угорщини розгорнуть масштабну виставку робіт художника, на якій представлять і його менш відомі картини.
Окрім творів, що зберігаються в колекції музею, можна буде побачити полотна з приватних і закордонних колекцій. Виставка має на меті висвітлити мистецькі, соціальні та культурно-історичні чинники, які вплинули на формування кар’єри художника в 1870–1880 роках та розвиток культу Мункачі, який триває й донині.
Мігай Мункачі (1844–1900) – найвідоміший діяч угорського мистецтва ХІХ століття. Це великий майстер реалізму, піонер сучасної виставкової техніки, який на піку свого успіху став одним із найбільш високооплачуваних художників у світі. Експозиція ознайомить відвідувачів із життям, здобутками й незрівнянно багатою творчістю Мункачі, представивши їхній увазі понад сотню творів мистецтва, архівні фотографії та документи.
Триватиме виставка протягом чотирьох місяців. Тут можна буде побачити культові роботи художника, що зберігаються в Угорській національній галереї, у музеї парламенту (зокрема монументальну картину «Прихід угорців на свою батьківщину»), роботу «Голгофа» з дебреценського музею (найбільшу з трилогії «Христос»), а також твори, які зберігаються в приватних колекціях та рідко виставляються. Уперше перед угорською публікою представлять картини «Павичі» («Сніданок під відкритим небом») з американського історичного музею New York Historical Society, «Жінка, що сидить на лавці» з приватної колекції Імре Пака, а також роботу «Ранок у літньому котеджі» з Олбанського інституту історії та мистецтва (США), яка експонувалася в Угорщині понад 20 років тому.
Виставка стане першою монографічною екпозицією, присвяченою Мункачі, на якій його творчість розглядається в міжнародному контексті, поряд з іноземними аналогіями та впливами. Окрім шедеврів самого митця і його відомих іноземних сучасників: Гюстава Курбе, Жана-Франсуа Мілле, Альфреда Стівенса та Маріано Фортуні – тут будуть представлені предмети, які оточували художника, зокрема роботи Тівадара Костки Чонтварі та Йожефа Ріпл-Ронаї.
Творчість Мункачі є фундаментальною опорою історії угорського живопису, а його головні роботи – видатними творами угорської культури. На його живопис однаково вплинуло угорське, австрійське, німецьке та французьке мистецтво, твори поєднують різні художні стилі та тенденції: академічний, реалістичний, пленерний та імпресіоністський.
Наприкінці ХІХ століття Мункачі був одним із найвідоміших угорських художників свого часу. Творчість митця, якого ще за життя вважали національним генієм, як не парадоксально, розгорталася за кордоном. Соціальна успішність Мункачі заворожувала публіку та молодих митців, адже він пройшов шлях від підсобника столяра до всесвітньо відомого художника, котрий належав до паризької еліти.
Митець, який жив у Парижі, став всесвітньо відомим у Європі та Америці головним чином завдяки своїм гігантським картинам, що відображають історію життя Христа (сьогодні відомі як трилогія Христа). Мункачі був поважним громадським діячем Угорщини. Після смерті його оплакували як одного з найбільших угорських художників ХІХ століття.
Що ж стояло за цим неперевершеним успіхом? Мункачі, безперечно, був надзвичайно талановитим. Але приклад багатьох угорських та зарубіжних митців, визнаних лише після смерті, показує, що талант сам по собі не приводить до успіху. Виставка й супровідний каталог шукають відповіді на питання, як Мункачі став одним із найбільш відомих, визнаних і фінансово успішних художників свого часу, які чинники та які люди сприяли міжнародній популярності Мункачі.
До побудови його кар’єри долучився Чарльз Седельмейєр. Це арт-дилер Мункачі, який добре розумівся на маркетингу й разом з дружиною художника, Сесіль Пап’є, почав розвивати та утверджувати його імідж. Образ всесвітньо відомого Мункачі потрібно було створювати так само, як і модний бренд «Мункачі», торгову марку якості та витонченого смаку, імідж художника, картини якого могла дозволити собі лише еліта.
Нинішня ювілейна виставка Музею образотворчого мистецтва відображає цю мистецьку історію успіху, представляє творчість Мункачі, основні роботи художника та досі приховані шедеври з нових кутів зору, через призму його кар’єри.
Експозиція складається з шести великих тематичних блоків.
Перший розділ «Народження легенди – Перші успіхи» представляє еволюцію мистецтва Мункачі від «Позіхаючого учня» через реалістичні шедеври «Камера смертника», «Нічні волоцюги», «Ломбард», «Дівчина з хмизом» до картини «У майстерні», яка проголошує зміну епох, нове мистецьке кредо та паралелі (з творчістю Курбе, Мілле, Стівенса, Хейлбута), а також історію успіху, її початок у контексті золотих медалей, здобутих на Паризькій виставці.
У розділі «Париж наприкінці століття: шлях до європейської еліти» представлені віха історії успіху Мункачі в Парижі, відзначення золотою медаллю на Паризькій виставці та подальша зміна стилю й тем. Тоді похмурі, реалістичні картини Мункачі, які відображали життя бідних верств суспільства, замінили салонні полотна про вищий клас, які зображували паризьке життя та власне середовище художника. Тут можна побачити ранню «салонну картину», яка вперше експонується в Угорщині, – «Павичі». Поруч виставлені урбаністичні пейзажі, де зображено парк Монсо та його відвідувачів, – новий мотив у творчості майстра. До кінця 1870-х років художник став не лише визнаним, але й відомим та надзвичайно багатим. Міські краєвиди, зокрема, ілюструють середовище, де подружжя Мункачі збудувало свій приватний палац на авеню Віллер, одному з найпрестижніших районів Парижа.
Третій великий блок присвячений гігантським картинам Мункачі. Це трилогія про Христа, ініціатором створення якої був арт-дилер Чарльз Седельмейер, «Прихід угорців на свою батьківщину» та картина зі стелі Віденського музею образотворчого мистецтва. Безсумнівно, монументальні твори були одним із ключів до успіху Мункачі. У 1880-х роках художник став всесвітньо відомим завдяки цим картинам, які були представлені по всій Європі та Сполучених Штатах і привабили понад два мільйони відвідувачів. Після цього художник отримав кілька значних нагород Австро-Угорської імперії, а також два офіційні замовлення: розпис стелі Художньо-історичного музею у Відні та картини для парламенту, що будувався («Прихід угорців на свою батьківщину»).
Четвертий блок «Свобода творчості. Пейзажі Мункачі» представляє жанр, у якому художник був найбільш вільним від кайданів очікувань та жанрових обмежень і створив основні твори угорського пейзажного живопису ХІХ століття.
П’ятий тематичний блок «Модно, дорого, мальовниче: салонні картини та бренд «Мункачі» пропонує зазирнути у світ паризьких салонів кінця ХІХ століття завдяки картинам переважно з приватних колекцій. Зокрема це робота, яка вперше показується в Угорщині, – «Жінка на дивані». Салонні картини, написати які наполягав торговець мистецтвом Чарльз Седельмейєр, створили бренд «Мункачі». Більшість із них зберігається за кордоном, наприклад у галереї Вандербільта в Нью-Йорку. У цій секції представлений, зокрема, портрет Ференца Ліста, а також салон Мункачі, який, за словами паризького критика Альберта Вольфа, «був вершиною паризької елегантності».
Остання секція під назвою «Культ Мункачі» дає змогу зазирнути в історію культу, який оточував творчість та особистість художника ще за його життя. Зокрема початок угорського музейного колекціонування творів, портрети майстра, суб’єктивна копія виконана Чонтварі, яка підтверджує іконічність Мункачі. У залі експонуються також численні предмети та документи, наприклад, срібний лавровий вінок, виготовлений для художника в його рамках візиту до Будапешта в 1882 році, остання палітра митця, архівні фотографії з похорону у відеоряді.
Червоною ниткою виставки є захоплююча історія успіху Мункачі. Нагороди, які присуджувались одна за одною, значно підвищили його авторитет, завдяки чому він досяг найбільшої можливої на той час міжнародної слави.
Жоден інший угорський художник ХІХ століття не мав таких результатів, не завоював такої поваги і не став настільки відомим у світі. Його історія успіху надихнула багатьох угорських митців спробувати щастя в Парижі. Здобутки Мункачі підживлювали його надзвичайний національний культ. Історія мистецького шляху, слава, яка його оточувала, зберігали ім’я митця живим і після його смерті. Виставка розповідає про сенсаційну легенду, справжню угорську історію успіху.
Рейка Краснаї, кураторка експозиції, мистецтвознавиця, головна зберігачка фондів Музею образотворчих мистецтв – Національної галереї Угорщини
Пішов із життя радянський художник Віктор Чижиков, який вигадав символ Олімпійських ігор 1980 року, – образ ведмедика, повідомило видавництво «АСТ Дети».
Чижиков був ілюстратором видань дитячих книжок «Малыш» і «Детская литература», а також дитячих журналів «Мурзилка», «Веселые картинки» та інших. Крім того, він отримав титул народного артиста Росії.
Олімпійський ведмедик став першим комерційно успішним талісманом на міжнародних спортивних змаганнях, його образ можна було побачити на численних сувенірах, поштових марках та в мультфільмах. Одягнувши пояс важких атлетів, ведмедик став ключовим гравцем на церемоніях відкриття та закриття Олімпійських ігор. Мільйони глядачів плакали перед екранами, коли він піднявся й полетів на повітряних кулях зі стадіону «Лужники». Багато хто вважає його одним із символів радянської епохи. Сам творець, не запатентувавши авторські права на ведмедика, не отримав ні копійки від прибутків, але все ж дивився на його фігурку із задоволенням.
«Чим він хороший? Минуло 35 років, як я його здав у 1977-му. Жодної скарги не було, що це плагіат, але ж ведмеді перемальовані мільйони разів різними людьми в усіх країнах. А коли зображення стає популярним у всіх країнах, є багато шансів, що подадуть скаргу, підуть до суду, а тут – тиша! Він настільки самобутній, у нього така потужна душевність (слово «духовність» я не вживаю, тому що мене поб’ють)! І я розумію, що зробив дуже гарне зображення. Це вже дуже багато», – розповів у 2012 році художник.
Віктору Чижикову було 84 роки. Він помер саме в 40-ву річницю Олімпіади 1980 року.
У цьому будинку жив та працював народний художник України, один із засновників закарпатської школи живопису Федір Манайло (1910 – 1978 рр.) 9 лютого 1981-го року тут відкрили меморіальний музей. У приміщенні все лишилося незмінним: тут панує самобутня атмосфера, у якій творив Федір Манайло.
«Митець вів аскетичний спосіб життя, а любов до людей, а власне любов добра в людині, була сильнішою за будь-які матеріальні блага» – зауважує завідувачка музею Вікторія Манайло-Приходько.
Про життєвий та творчий шлях художника, про новаторські втілення у мистецтві, які нерідко критикувала радянська влада, про дружбу митця із кінорежисером Сергієм Параджановим і, власне, про творчість Манайла – найяскравішу сторінку українського мистецтва ХХ століття – як ніхто інший, щиро та душевно розповідає онука митця Вікторія Манайло-Приходько.