Історія «нового поселення на Тисі» – селища Вилок

Історія «нового поселення на Тисі» – селища Вилок

16:10 Листопад 8, 2020

Історія 3404 11 хвилин

Magyar

Сьогодні Вилок – селище (з 1959 р.) на Виноградівщині, центр однойменної новоствореної громади у Берегівському районі, яке розташоване на самому кордоні з однією із найближчих до нас країн – Угорщиною. Тому закономірним є той факт, що переважна більшість населення Вилока – саме угорці, які проживали тут ще до появи цього населеного пункту. Більше того, сама назва селища походить від угорського слова «Tiszaujlak», що означає «нове поселення на Тисі».

І саме у цій місцевості 14-16 липня 1703 р. повстанці-куруци, які були активними учасниками Національно-визвольної війни угорського народу під проводом Ференца Ракоці ІІ, здобули першу перемогу над загоном комітатських ратників. Уже згодом, у 1906 р., із нагоди цієї події на кордоні між селищем Вилок та селом Тисобикень було встановлено спеціальний пам’ятник із зображенням легендарного і містичного птаха – Турула.

У 1945 р. цей пам’ятник було зруйновано радянською владою, але у 1989 р. монумент удалося відновити до первісного вигляду. З тих пір пам’ятник турула є одним із найважливіших місць паломництва угорців Закарпаття та суміжних регіонів і є одним із символів об’єднання угорської нації.

Але почнемо із самого початку… Вчені з’ясували, що поселення на цій території існували вже на початку нашої ери. Також відомо, що у XІІІ ст. на місці сучасного Вилока існувало село Ніртелек, яке з 1270 року належало великим угорським феодалам зі знатного тоді роду Гунт-Пазмань, які одержали від короля ряд маєтків на р. Тисі. З того часу це поселення згадується у кількох писемних джерелах, де зазначається, що його мешканці активно займалися виноградарством, а також зазнавали ворожих нападів.

Тож у кінці XIII ст. старе село перестало існувати. Вірогідно, що воно було знесене водою р. Тиси під час повені. Землі, що належали селу, угорський король Андраш (Андрій) ІІІ передав у 1300 році синам графа Марцелавса. І вже у 1304 році на місці колишнього Ніртелека виникло нове село, яке дістало назву Уйлок, що означає «нове поселення». Називали його також Вуйлоком. Уже в 1332 році це був досить великий населений пункт, що мав католицьку парафію.

Нові перспективи розвитку Вилока відкрилися у XV ст., коли тут у 1417 р. було побудовано великий перевалочний склад для зберігання солі, яка сплавлялася по р. Тисі із Сігету. Мешканці села також перевозили сіль возами. Це була важка і небезпечна для життя праця, за яку селяни отримували мізерну платню. І коли у 1425 році на Мармароських соляних копальнях вибухнуло повстання, його активно підтримали робітники Вилоцького складу. Тож Королівське соляне управління змушене було дещо поліпшити їхні умови праці.

Саме у Вилоку 31 березня 1632 року відбулись збори делегатів сусідніх комітатів північно-східної Угорщини, на яких обговорювались їхні спільні заходи щодо захисту від нападу турецьких військ. У мандатах та інструкціях делегатам наказу вказувалось «не вступати ні в які стосунки з турецькими представниками та обстоювати сучасні й майбутні інтереси батьківщини». Але це, на жаль, не врятувало Вилок від руйнування турецькими військами. Адже через нього у 1661 році пройшли, знищуючи все на своєму шляху, турецькі війська, які у той час воювали з Австрією. Село зовсім занепало. Селяни змушені були виплачувати великі податки, виконувати десятки різних повинностей. Під час збирання податків, які проводила влада за допомогою військових загонів, не раз відбувались заворушення й сутички.

У зв’язку з антиавстрійським повстанням 1678-1688 pp. у Семиградді (на Північній Угорщині) під керівництвом Імре Текелі село було переповнене німецькими військами, які грабували населення та знущались над ним.

Антифеодальна боротьба значно посилилася у кінці XVII – на початку XVIII ст. Беручи участь у національно-визвольній війні угорського народу 1703-1711 pp., Вилок «дав» до повстанської армії Ференца Ракоці ІІ кілька десятків солдат, багато з яких полягло у боях із австрійськими військами при Овварі та Сатмарській облозі.

У 1717 році кримські татари, які напали на південні закарпатські комітати, зруйнували Вилок і захопили багатьох мешканців у неволю. В 1718 році у Вилоку була розквартирована рота Арембергського піхотного австрійського полку. Рятуючись від знущань та насильства, мешканці Вилока тікали у гори та ліси або в інші села.

У другій половині XVIII століття населення Вилока дещо зросло. Крім цього, у селі жило чимало дворян, які служили у соляному управлінні. Обсяг панщини у той час становив понад 104 дні на рік. Також необхідно було сплатити грошовий податок, дев’ятину натурою, дати десятину церкві та виконувати інші повинності. Панщину примушували відробляти у найбільш гарячу пору сільськогосподарських робіт.

Чимало селян працювало на соляних складах та транспортуванні солі. І вони йшли сюди на роботу, бо так могли відкупитися від панщини. Вже у 1770 році державна казна викупила селян у місцевого поміщика і від того часу вони відробляли феодальні повинності на користь соляного управління.

У зв’язку з розширенням соляного промислу в середині XIX ст. у Вилоку оселилося багато селян із Галичини, які тікали від непосильного гніту. Вони сприяли розвиткові ремесла й торгівлі, якими починали займатися також селяни-кріпаки соляного управління.

Мешканці Вилока брали активну участь у революції 1848-1849 pp. в Угорщині. Так, у червні 1848 року тут було створено загін національної гвардії, до якого записалось 168 осіб. Загін увійшов до складу другої роти національної гвардії Угочанської жупи і ніс військову службу на кордонах із Австрією у районі села Торунь, брав участь у боях.

У другій половині XIX ст. Вилок починає зростати. Тут було зведено ряд будинків із цегли і каменю, з черепичними покрівлями. Проте більшість споруд ще були з глини та соломи.

У 1900 році у Вилоку вже налічувалося 519 будинків. Зростала і кількість населення. З 1857 до 1900 року вона подвоїлася і досягла 3 008 чол. Сільське господарство, через нестачу землі, відігравало відносно незначну роль. Значна частина мешканців села займалася ремісництвом. У березні 1863 року у Вилоку навіть було створено спілку ремісників. А у 1885 році у селі було створено ремісничу школу, в якій навчалося 65 учнів. Утримувалася вона за рахунок місцевої громади.

Перша світова війна принесла мешканцям Вилока багато горя і страждань. Уже після завершення Великої війни за рішенням Тріанонського договору (4 червня 1920 р.) Закарпаття було відірвано від Угорщини і приєднано до новоствореної Чехословаччини. І так було аж до 1939 року, коли наш край повернувся до складу Угорщини.

У період Другої світової війни Вилок, як і все Закарпаття, знову зазнав руйнувань, горя і жахливих трагедій. Вже по завершенні війни Закарпаття у 1945 році було приєднано до радянської України.

За період радянського пакування наш край, і Вилок у тому числі, зазнав усіх «принад» соціалізму: розкуркулення та колективізації, репресій та знищення інтелігенції і всіх тих, хто був проти тоталітарної системи Радянського Союзу.

Юрій КОПИНЕЦЬ, “Карпатський об’єктив”

social
Слідкуйте за нами у соцмережах
subscribe
Хочеш читати новини поки нема інтернету?

Підпишись на спеціальний телеграм канал де кожна новина розміщена у повному обсязі. Твій телефон завантажуватиме новини у фоні тільки тоді, коли це можливо, і ти завжди будеш у курсі останніх подій.

Підписатися
subscribe
Підписка
Оформіть підписку
Приєднуйтесь до нашого списку розсилки, щоб отримувати актуальні новини на свою пошту.
Ми не розсилаємо спам, ми поважаємо вашу приватність.
Новини дня