Як древній графський рід Другетів вплинув на розвиток Ужгорода

Історія роду Другетів у королівстві на теренах Угорщини налічує понад чотири століття та майже півсотні правителів. Кожен із них залишив свій слід в історії нашого краю і Ужгорода зокрема.

 Саме графи Другети почали культивувати на найбільш сонячних околицях міста європейські сорти винограду. Саме завдяки їм в обрисах Ужгорода так помітні й досі віяння архітектури Італії та Франції…

Свою славну історію графи Другети розпочали з братів Яноша і Філіпа. Обидва були на службі короля Сицилії Карла Другого (1285—1309 рр.). Коли на початку ХІV ст. в Угорщині обірвалася династія королів Арпадовичів, Другети відіграли визначну роль у становленні тут наступної династії Анжуйців. За цю послугу новий король Карл Роберт 1313 року подарував начальникові своїх військ Філіпові Другету Ужгород із околицями.

Відтоді життя міста помітно активізується. Цьому сприяв і торговий шлях, який через Ужгород пролягав на північний схід. Для його нормального функціонування через Уж споруджується міст, одночасно відбудовується й сам замок. Згодом Ужгород стає перехрестям уже двох торгових шляхів. Другий вів із соляних копалень Мараморощини до Собранців, Тибави, Михайлівців.

Філіп Другет, не залишивши після себе нащадків, помирає 1327 року. Його високий сан і володіння переходить до брата Яноша, в котрого підростають три сини: Вільгельм, Міклош та Янош…

З роками рід Другетів невпинно розростається. Вже у наступному поколінні він розгалужується на дві гілки. Нащадки Міклоша підпорядковували собі горянську лінію, а Яна ІІ — гуменянську. Таким чином під контролем Другетів опинилися не лише Ужанський та Земплінський комітати, а й деякі інші маєтки за їх межами. А от Ужгород перебував у спільній власності роду. Мабуть, саме через те, що містом у середині ХVІ ст. одночасно володіли Штефан, Міклош, Франц і Гашпар Другети, воно почало занепадати. Зокрема в 1567 році тут налічувалося всього 38 дворів. Однак палац на Замковій горі помітно розбудовується, набуваючи, скажемо так, сучасного вигляду. Врешті, арку над головним входом до палацу прикрашає герб Другетів і дата «1598». Та згодом для графського роду настає справжня чорна смуга. Жертвами політичної усобиці та релігійної боротьби наприкінці ХVІ — першої половини ХVІІ ст. стають відразу три представники Другетів. Так, 1609 року в 32-річному віці помирає з явними ознаками отруєння стійкий реформатор Вілмош. Усього через три роки не зі своєї волі покидає цей світ його неповнолітній син Штефан. В отруєнні обгрунтовано підозрюють його дядька Дердя ІІІ, який напередодні гостював у небожа, а вже через три дні після смерті племінника вступив у володіння Ужгородом. Збурені цим злодіянням вірні Штефану протестантські війська починають заколот, і Дердь разом зі своєю сім’єю змушений рятуватися втечею до Польщі. Там він помирає 1620 року у віці 38 літ. Причина — все те ж отруєння… А наступним власником Ужгорода стає Жигмонд Другет. Саме в той час, у 1678—1785 рр., наш край перетворюється на арену запеклої боротьби угорської знаті проти австрійської династії Габсбургів. 1684 року повстанці, більшість яких представляли краяни, ув’язнили власника Ужгорода. В тому ж році його було страчено в Кошице.

Позаяк Жигмонд не залишив після себе нащадків, правління перейшло до його брата Вілмоша. Тоді він уже був у сані єпископа, отож не міг мати дітей. Володарювати цьому останньому представникові Другетів довелося недовго: 1691 року в 38-річному віці він помер. Після того, як над його труною на знак того, що рід Другетів завершився, було повернуто герб Другетів, власником Ужгорода став зять покійного граф Міклош Берчені, що був родом із Задунав’я. Проявив себе у війні з турками, за що у 1689 році отримав від цісаря Леопольда І Габсбурга графський титул.

В 1943 році в невеликому скверику посеред нинішньої площі Гренджі-Донського представники угорської влади встановили пам’ятник Яну Другету. Річ у тім, що саме Яноша, першим із роду Другетів угорський король із італійської династії Анжу Карл Роберт 9 жовтня 1328 року призначив на посаду ужанського наджупана, передавши одночасно в дар усю Ужанщину.

Пам’ятник являв собою металеву скульптуру на повний зріст родоначальника Другетів. У правій руці Янош тримав меч, у лівій — книжку. Обличчям скульптура була повернута на Захід. Простояти на своєму місці пам’ятнику вдалося лише до приходу в Ужгород радянських військ. Відтак його демонтували, але відтоді подальша доля демонтованої скульптури, на жаль, невідома. І поки нема мови про відновлення пам’ятника.

Нині пам’ять чотиристолітніх володарів Ужгорода вшанована назвою однієї з вулиць міста. Від площі Гренджі-Донського вона доходить до каналу, що живить водою правобережну частину міста. На вулиці розташовані меморіальний музей видатного закарпатського художника Федора Манайла, комплекс військового містечка, в якому за чехословацької доби сім років поспіль ніс військову службу колишній Президент Чехословаччини Людвік Свобода, спорудженого ще на початку ХХ ст. Сьогодні тут дислокуються дві окремі військові частини української армії. В різні часи вулиця носила назви Другетів, Гуменянської та Горького.

Юрій Туряниця, краєзнавець, prozak.info