Однією з маловідомих пам’яток Закарпаття є руїни замку в селищі Вишково, неподалік міста Хуст. Із легкої руки деяких закарпатських археологів Вишківський замок на початку ХХІ століття перейшов до категорії легендарних (чи міфічних). І зовсім не тому, що замок настільки знаменитий, адже про нього почали складати легенди. Ні, якраз навпаки – замок настільки маловідомий, що саме його існування взагалі поставили під сумнів.
гора «Варгедь» біля Вишкова
Укріплення на горі «Варгедь»
Давні будівничі обрали гарне місце для майбутнього укріплення. Гора висотою 589 метрів над рівнем моря розташована на південному сході від сучасного селища Вишково, в минулому коронного міста. Сьогодні за 3 кілометри на південь від гори проходить сучасний україно-румунський кордон, а за 3 кілометри на північ – протікає річка Тиса. Сама гора отримала назву «Варгедь» («Várhegy» – з угорської «замкова гора»).
Вишківський замок мав класичну для укріплень подібної величини трикутну в плані форму. З північного боку підступи до замку надійно захищали круті схили гори. З інших, більш вразливих сторін, захист замку забезпечували кілька ліній земляних валів і ровів. Довжина кожної зі сторін замкового трикутника, утвореного лінією зовнішніх валів, становила близько 60-70 метрів. Усередині цього трикутника перебувала ще одна лінія валів, яка захищала центральний майданчик замку. Розміри цього майданчика – приблизно 20х15 метрів. Посеред майданчика височить невелика тераса розмірами 5х10 метрів. Можливо, колись тут знаходилася сторожова вежа.
Що відомо з історичних джерел
З історичних джерел про замок відомо не так і багато. Щоправда, трохи більше, ніж про деякі інші подібні «міфічні» укріплення на Закарпатті. Перша згадка датується 1281 роком, коли угорський король Ласло IV Кун («Кун» – половець) подарував ці землі феодалам Міку та Іштвану Чепа з роду Гунт-Пазмань. Привілей було надано як винагороду за те, що їхній брат Ечелеус (Екклезіаст) помер героїчною смертю у війні проти чеського короля Оттокара. Пізніше брати також прославилися у воєнних походах проти німецького короля Альбрехта І Габсбурга, що підтверджують королівські документи на володіння замком від 1299 року.
У цей період влада угорського короля була ослаблена, натомість магнати нарощували свою могутність. В умовах зародження чергової фронди король намагався утримати у колі своїх прихильників деяких дрібних феодалів, обдаровуючи їх земельними наділами. А якщо подарована земля перебувала на кордоні королівства, то її новий власник брав на себе ще й обов’язки щодо захисту країни від зовнішньої агресії, що теж було вигідно короні.
Отримавши замок, нові власники й справді розпочали будівництво прикордонного укріплення. В письмових джерелах власне замок на горі вперше згадується у 1281 р. На думку істориків, з одного боку цей форпост мав захищати приватні феодальні володіння, з іншого боку в нього було важливіше завдання загальнодержавного значення – замок захищав соляні копальні Мармароша і контролював перевезення солі по річці Тисі. Відтак Вишківський замок нині називають одним із декількох «соляних» замків (три інші – Хустський замок, Королівський замок Нялаб і Виноградівський замок Канків), зведених уздовж Тиси, які брали участь у захисті так званого «соляного шляху». Він брав початок від багатих соляних копалень Солотвина і тягнувся до Центральної Угорщини. Торгівля цим цінним на той час ресурсом приносила Угорщині величезний прибуток. Відтак безпека соляних копалень і соляного шляху мали неабияке значення для Угорського королівства.
У 1329 році за буремного правління угорського короля Карла І Роберта Анжуйського (1288 – 1342) в ході громадянської війни магнатів, що не визнавали владу нової династії, та завдяки послідовній політиці адміністративної централізації Вишково перестало бути приватним феодальним володінням. Воно перейшло в статус коронного (королівського) міста і стало центром новоутвореного Мараморошського комітату (жупи) та місцем перебування комеса (лат.) або ішпана (угор.) – королівського намісника.
У свою чергу колишні власники замку з роду Гунт-Пазмань відмовилися від володіння ним «на прохання короля і вітчизни» ще в 1300 році, отримавши натомість три села в Угочанському комітаті. Це свідчить про те, що ці «стратегічні» землі, на думку короля, мали бути під міцним контролем корони.
У кінці XIV – на початку ХV століття Вишково на деякий час переходить у власність волоських православних воєвод Драга і Балка. Однак у цей період стратегічне значення замку, як оборонного та адміністративного центру, поступово занепадає. Справа у тому, що за 20 кілометрів на північний захід будується одна з найпотужніших фортець королівства у місті Хуст, котра на довгі століття отримала статус неприступної твердині. На жаль, паралельно зі зростанням могутності Хуста тривав занепад Вишківського замку… Аж до самого руйнування Хустської фортеці у XVII столітті населення Вишкова було зобов’язане, крім інших повинностей, постачати провіант для його гарнізону.
У 1413 році Вишково повертається у власність угорської корони, але вже у статусі периферійного містечка, а не центру комітату. Водночас уже в 1427 році поселення отримує підтвердження статусу королівського міста.
Загибель замку
Коли саме був зруйнований Вишківський замок, достеменно невідомо. Однак, за деякими даними, остаточного удару йому могли завдати під час розгрому Вишкова у 1657 році. Так, у 1656-1657 роках трансільванський князь Дьордь II Ракоці (1621-1660) виступив як союзник шведського короля Карла XI і Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої. На початку 1657 року армія Ракоці розташувалася на околиці Вишкова, в якому проходили державні наради. Але в ході війни Трансільванське військо було розбите поляками, які після здобутої перемоги вторглися на Закарпаття, зруйнувавши і спустошивши багато сіл і містечок. Серед них і Вишково, котре польські війська нещадно розгромили і спалили. Від міської забудови залишилося близько 100 дворів, а населення містечка скоротилося до 400 жителів. Надалі Вишково вже не змогло повернути собі колишніх розмірів та значення. Також відомо, що в 1717 році гарнізон Хуста, за підтримки місцевих жителів, розбив татар біля Вишкова, однак відступаючі вороги спустошили саме селище.
На австрійській карті (створена приблизно в 1766 – 1785 роках) можна побачити Замкову гору, яку ідентифікують за підписом, проте жодних руїн або залишків укріплень на вершині гори не показано. Ймовірно, до моменту складання цієї карти замок уже давно перетворився в археологічний об’єкт і густо заріс лісом. Однак на австрійській карті середини ХІХ століття на вершині гори зображений якийсь трикутник.
гора «Варгедь» із супутника
Легенда Вишківського замку
Утім, про древній Вишківський замок до наших днів дійшли й цікаві легенди та перекази. Одна з них, можливо, походить із часів після його занепаду або навпаки – ще до побудови… За легендою, дванадцять жіванів-розбійників зайняли Вишківську гору, поселилися там серед лісів і на самому її вершку побудували собі міцний дерев’яний замок. Розбійники ті, очевидно, були не прості, адже спромоглись навіть підпорядкувати собі довколишні села. А місцеві жителі мусили відбувати різні повинності в їхньому замку. За переказами, вони, як ті п’явки, ссали з народу піт і кров, і ніхто їм не смів заперечити. Ніхто й не заперечував – ні король, ні держава.
Якось одного спекотного дня місцевий селянин Іштван Надь, котрий працював на розбійників у замку, дуже захотів пити. Криниця ж була лише під мурами фортеці. Отож, аби не припиняти свою роботу, селянин необачно послав за водою свою дочку Ілонку (за іншими версіями Ержіку). Дівчина була вродлива і, щойно підійшла до криниці, одразу привернула до себе увагу молодих жіванів – господарів замку. Розбійники, тільки-но помітивши красуню, одразу схопили її, скрутили руки і завели до себе у замок. Даремно вона просила, благала їх відпустити її, та вони на те не зважали. Тоді дівчина впала на коліна і почала молитися, просячи Бога врятувати її. Але і це не допомагало. Зневірившись, дівчина почала сипати на розбійників всілякі прокльони, які лише знала. І раптом у небі з’явилася чорна хмара, почала рости й розростатися, затягуючи небо. Скоро та хмара зовсім вкрила гору і розгорілася страшна буря зі зловісним громом. Яскраві блискавки заблистіли над замком, як гострі шаблі, а деякі з них поцілили прямо у фортецю. Замок укрився вогнем і димом. Три дні і три ночі не видно було Вишківську гору з-за того диму. А коли на четвертий день хмари розвіялися і почала показуватися з диму гора, люди побачили, що від замку на горі залишились самі руїни, котрі стирчать там і дотепер. Згодом поблизу цього місця утворилося озеро, котре ще довго було прикрасою околиць.
Реконструкція Шооша Елемера
Популярним джерелом інформації про Вишківський замок є сьогодні малюнок угорського військового історика Шооша Елемера (1844 – 1929), відомого дослідника фортифікаційних об’єктів. Серед іншого, він серйозно займався і вивченням укріплення у Вишкові. Ймовірно, на основі своїх знань і одержаних у результаті дослідження даних, він створив зображення – реконструкцію Вишківського замку. На малюнку Шооша Елемера можна бачити досить потужне укріплення, яке складалося з овалу кам’яних зубчастих стін, що оповили вершину гори. Усередині замку височіла кам’яна сторожова вежа. Ще одна вежа – надбрамна, прорізала замкову стіну. Декілька мініатюрних башт доповнювали захист основного периметру. До надбрамної вежі та замкових стін приєдналося приміщення житлового або господарського призначення. Біля підніжжя гори Елемер зобразив допоміжне укріплення круглої в плані форми, так само захищене кам’яними зубчастими стінами. Це укріплення, тобто барбакан, слугувало для захисту шляху, що вів по схилу гори вгору до замкових воріт. Однак, чи мав дослідник якісь історичні джерела для створення цієї реконструкції або вона є плодом фантазії автора, наразі невідомо.
Чому існування замку поставили під сумнів
У наш час замкова гора заросла лісом, а від укріплень майже нічого не залишилося. Єдина археологічна експедиція УжНУ на горі «Варгедь» відбулася в 2006 році й не знайшла підтверджень слідів укріплень. У статті «До питання про Історію замків Закарпаття» О.М. Гомоляк пише: «У результаті археологічної розвідки, здійсненої Інститутом карпатознавства УжНУ в 2006 р., не було отримано доказів існування на Варгедь захисних укріплень».
Однак ще у квітні 2004 року, за 2 роки до того, як Вишківським замком зацікавився Інститут карпатознавства УжНУ, це місце обстежили угорські археологи… Що ж вони побачили на тому місці, де наші дослідники «не отримали доказів існування захисних укріплень»? Побувавши тут, дослідники малюють план укріплень і чітко фіксують якісь оборонні споруди. На фото безперечно видно сліди валів і сухих ровів Вишківського замку (або якогось укріплення на вершині гори). А якщо до всього цього додати план, історичні відомості та легенди, а також саму назву гори (Замкова гора у перекладі з угор.) то й зовсім не залишиться сумнівів – щось там таки було. Отож чому Інститут Карпатознавства заперечує існування оборонних споруд на горі біля Вишкова?
Навіть сам рельєф гори місцями дуже нагадує залишки земляних валів і ровів, а тому вже на цій підставі багато дослідників припускає, що сліди оборонних ліній на горі збереглися. Очевидно тут одне – замкова гора у Вишкові та околиці потребують подальшого, більш ґрунтовного дослідження.
