Тячів – невелике містечко та районний центр Закарпатської
області. Статус міста має з 1961 року. Географічно знаходиться в Хустській
котловині на правому березі річки Тиса. Постановою Кабінету Міністрів України
від 26 липня 2001 року віднесений до історичних населених місць України.
Як і кожен населений пункт, Тячів має цікаву історію, яка
бере початок з сивої давнини. Як свідчать архівні записи, заселювалася
місцевість, де тепер розташоване місто, ще в епоху Римської імперії у ІІ–ІІІ
ст. н.е. Саме через Тячів, населений слов’янами, проходив соляний шлях по Тисі
до країн Центральної Європи.
Нечисленне поселення зазнало спустошливого нападу
половців у 1096 році, а згодом і монголо-татарського нашестя в 1211-му. Щоб хоч
трохи збільшити поріділе після ворожих наскоків населення, угорські володарі
запрошували з Німеччини саксонських колоністів, яких місцеве населення Тячева
називало шолтисами.
Ще до правління Карла І Роберта (1288–1342) саксонці
становили більшість населення Тячева, яке навіть мало назву Teutsch Au, що в
перекладі з німецько-саксонської означає «німецька долина». Слід нагадати, що
такі прізвища жителів міста, як Бухер, Швайгер, Гейдер, Аубруннер, Фішер, аж
ніяк не слов’янського походження, їхні носії є потомками саксонців. Вони
збудували в Тячеві церкву в готичному стилі, яка нині є реформатською і
зафіксована на малюнках XIV ст.
На початку XIV ст. тут проживало всього 500–600 чоловік
на 4–5 невеликих вулицях. І якраз у той час Тячів вперше згадується в
історичних документах. Повідомляється, що в 1329 році угорський король Карл І
дав колоністам, які переселились сюди, права і вольності. Подібні права
отримували населені пункти, які входили до Мароморошської жупи: Хуст, Вишково,
Сігет тощо. Пізніше в дарчій грамоті короля Сігізмунда (1406) зазначається, що
Тячів входить до складу п’яти коронних міст та іменується як Тячев. У 1436 році
король Сігізмунд наказав закріпити земельні ділянки цих міст за дворянами.
Місто платило данину, основний тягар якої лягав на плечі
селян і ремісників, тому що дворяни не платили податків. Біднота не мирилася з
таким становищем і виступала на боротьбу за свої права. Так, у 1514 році
спалахнуло селянське повстання під проводом угорського героя Дєрдя Дожі.
Тячівці брали участь і в національно-визвольній війні
угорців проти свавілля королівської династії Габсбургів (1703–1711). Після
придушення повстання на місто на кілька років було накладено контрибуцію.
У XVIII ст. зростають феодальні повинності. Жителів
Тячева змушують вивозити сіль, яку почали видобувати в 1779 році біля міста,
під горою Керекгедь.
У той час у Тячеві двічі на рік – у серпні й вересні –
відбувалися великі ярмарки, дозвіл на проведення яких місто здобуло в 1801-му.
Тячів тоді користувався правом самоврядування, мав свою печатку із зображенням
орла. Адміністративним і судовим органом була рада або міська управа (магістрат).
На той час тут діяла одна початкова школа. А в 1875 році церковно-парафіяльну і
початкову школи відвідувало 190 дітей. Учителів працювало всього троє.
Початок ХХ ст. був складним для всієї Європи – світова
економічна криза та Перша світова війна вдарили по всіх. Після завершення війни
в 1919 році Закарпаття за Сен-Жерменським мирним договором увійшло до складу
Чехословаччини.
Протягом чехословацького періоду в Тячеві було відкрито
місцеву школу з українською і чеською мовами навчання (180 учнів і 12 вчителів).
А в 1929-му функціонували вже чотири початкові школи (320 учнів і 9 вчителів). У
30-ті роки минулого століття діяла окружна шкільна бібліотека.
З 1939-го місто перебуває у складі Угорщини. А 23 жовтня
1944 року в Тячів увійшли радянські війська. Після встановлення радянської
влади почалася перебудова сільського господарства і промисловості. Відбулися
процеси колективізації та націоналізації. З 1945 по 1950 рік було відкрито
медпункти, аптеку, райлікарню. Замість старих шкіл, організовано три початкові (з
українською та угорською мовами навчання), середню школу №1 і середню школу
робітничої молоді з українською мовою навчання.
Після 1950 року набувала розвитку промисловість. Так, консервний завод випускав 26 видів продукції, яка відправлялася в усі куточки СРСР. Працював цегельний завод з річним виробництвом 3 млн цеглин. На території міста діяли хлібокомбінат, металозавод, маслозавод, будівельні організації.
На той час у Тячеві функціонували поліклініка, пологовий
будинок, 5 дитячих садків, три середні школи – з українською, російською та
угорською мовами навчання, вечірня школа робітничої молоді, восьмирічна школа.
У 1973 році було відкрито професійно-технічне училище, з 1955-го діє дитяча
музична школа. У 1957-му починає працювати будинок культури, у 1946–1947 роках
відкриті районна та міська бібліотеки, а через рік – дитяча книгозбірня.
Побудовано кінотеатр, тенісні корти, футбольні та волейбольні майданчики,
стадіон.
У 1991-му Україна стала незалежною державою. 90-ті роки
були надзвичайно важкими для всіх українців, у тому числі й тячівців. За часи
незалежності Тячів пройшов нелегкий шлях відновлення, розвитку й утвердження
своєї самобутності. Відбулися колосальні зміни в загальному вигляді та
благоустрої територій. Попри складність соціально-економічного розвитку в часи
становлення незалежності Тячів поступово розвивався, набував рис сучасного
європейського містечка.
Загалом Тячів є історичним і багатим на різні пам’ятки
містом. Протягом тривалого часу тут працював угорський художник Шімон Голлоші.
Шедеври, які він написав, проживаючи тут, тепер експонуються в Національній
галереї Будапешта. На будинку, де мешкав Ш.Голлоші, встановлена меморіальна
дошка з написом українською та угорською мовами. У 1992 році в міському
скверику було відкрито бронзовий бюст Ш.Голлоші. Увіковічують історичні події
також визначні пам’ятки: пам’ятник Т.Г. Шевченку, погруддя С.Вайди та Л.Кошута,
стоїть монумент Героям Небесної сотні.
У самому центрі Тячева височіє реформаторська церква, яка
є своєрідною візиткою і справжньою окрасою міста. Храм споруджено в XIІІ ст.,
але потім він неодноразово перебудовувався (1402, 1748, 1810). Від ХІІІ ст. в
церкві збереглися стіни на всю висоту та два вікна-щілини в глибоких нішах. До
унікальних історичних цінностей, які має храм, належать: древня кесонова стеля
з поліхромією 1748 року, годинник на башті, старовинні дзвони та величний
орган, а також дві стели з іменами загиблих в обох світових війнах.
До 1944-го в храмі знаходилася найбагатша бібліотека
Мараморощини. На стінах усередині церкви є дві гранітні плити, тут увіковічені
імена вірників, що загинули в Першій та Другій світових війнах. У кутку – велике
полотнище, датоване 1905 роком, прапор угорського національного визвольного
руху, очолюваного Лайошем Кошутом, яке вірники знайшли в 1997 році на горищі
церкви. У 1995-му при храмі збудовано фару. Варто відзначити, що кожного року
цю архітектурно-історичну пам’ятку міста відвідують тисячі туристів з усіх
куточків світу.
Mexican archaeologists say they found remains of 119 more people, including women and several children, in a centuries-old Aztec "tower of skulls" in the heart of the capital https://t.co/gsHq95aLzM
Mexican archaeologists say they found remains of 119 more people, including women and several children, in a centuries-old Aztec "tower of skulls" in the heart of the capital https://t.co/gsHq95aLzM
