Згідно з новим дослідженням, голландський художник Вінсент Ван Гог (1853-1890) міг двічі пережити стан делірію через відмову від алкоголю.
Окрім своїх картин, художник-постімпресіоніст відомий також і тим, що в пориві гніву відрізав собі ліве вухо. Сам Ван Гог у своїх листах називав ці випадки «простим нападом безумства художника», а пізніше «душевною і нервовою гарячкою», – передає портал BBC.
Однак нове голландське дослідження пролило нове світло на цей особливий стан душі всесвітньо відомого художника. Психіатри з Університетського медичного центру в Гронінгені провели дослідження на основі сотень листів та медичних висновків Ван Гога. Відтак учені зробили висновок, що імпресіоніст міг страждати алкогольним абстинентним синдромом, або ділірієм (від лат. delirium — марення), що виражався в нападах марення. Більшість листів адресовано його братові Тео. Свої висновки експерти опублікували у Міжнародному журналі біполярних розладів (International Journal of Bipolar Disorders).
Вчені встановили, що Ван Гог відчув два епізоди марення, викликані відмовою від алкоголю вже після того, як відрізав собі ліве вухо. Однак учені попереджають, що їхні висновки не можуть бути остаточними через відсутність показань самого пацієнта.
Вважається, що Ван Гог страждав від декількох типів психічних захворювань: він, імовірно, мав біполярний розлад та прикордонний розлад особистості, але ніколи не був діагностований із підозрою на захворювання. Проте, згідно з новими дослідженнями, голландський художник, ймовірно, не був шизофреніком, але, можливо, мав приховану епілепсію. Останнє хронічне захворювання характеризується тривожним станом, маренням і галюцинаціями. У цьому випадку в пацієнта не спостерігаються класичні напади, а лише швидше порушення поведінки через епілептичну активність у глибших відділах мозку. Прихована епілепсія могла розвинутися у художника через зловживання спиртним, неспокійний сон і нерегулярне харчування. Оскільки методи обстеження, необхідні для їх встановлення, на той час були недоступні, важко довести ці припущення.
Один із керівників дослідження Віллем Нолен зазначає, що у своїх листах Ван Гог міг або „применшити, або прикрасити, перебільшити певні речі”. „Хоча вони містять багато інформації, ми не повинні забувати, що він писав листи не лікареві, а членам сім’ї та родичам, щоб повідомити, заспокоїти їх чи про щось домовитись із ними”, – розповів Нолен.
Багато хто пов’язує креативність і творчість Ван Гога з його проблемами психічного здоров’я, але експерти кажуть, що їх можна пов’язати з його мистецькими здібностями, які він розвинув за роки напруженої праці. Насправді він майже не працював у періоди психозу.
Ван Гог помер 29 липня 1890 року, через два дні після спроби самогубства.
