200 років тому, 20 липня 1821-го, народився Карой Мейсарош, автор першого видання про історію Ужгорода. З цієї нагоди в Закарпатському обласному краєзнавчому музеї імені Тиводара Легоцького розгорнули виставку. Участь у її відкритті взяло чимало науковців і тих, хто цікавиться історією, а також нащадки угорського письменника, юриста, журналіста, краєзнавця.
Директор музею Михайло Делеган, представивши присутніх, розповів про життя та діяльність видатного діяча, який провів частину свого життя в комітаті Унґ і написав історію Ужгорода.
Карой Мейсарош народився в угорському м. Гайдудороґ у збіднілій буржуазній родині. У 5-річному віці хлопчик уже вмів читати. Карою було 10, коли епідемія холери забрала його батька. Відтоді він почав працювати, щоб оплачувати своє навчання. Через кілька років його взяв до себе на виховання греко-католицький священник Гайдудороґа й допомагав у здобутті освіти. Карой продовжив навчання в піаристів у м. Дебрецен, потім був прийнятий до греко-католицької семінарії та з дозволу єпископа став вивчати філософію, мовознавство, угорську літературу, історію й релігію в м. Пешт.
Одночасно вчителював, організував літературний гурток в університеті, писав для «Національної газети». Познайомився з Імре Мадачем та Мігаєм Верешмарті, який визнав талант молодого письменника. У 1842 році була опублікована його перша книжка «Думи про мету життя» (Ezsmék az élet czélairol). У 1846 році Карой Мейсарош закінчив юридичний факультет. У 1847-му переїхав жити до Братислави й почав писав статті в газети про засідання Державних зборів. Карой Мейсарош був сучасником Шандора Петефі, ідея революції 1848 року також значно вплинула на нього, але через стан здоров’я він не міг брати участі у військових операціях. Карой був бухгалтером у поштовому відділенні першого національного угорського уряду, згодом відвідував військові підрозділи як військовий історик. Коли угорська армія склала зброю, хвороба не дозволила йому виїхати за кордон. Він повернувся до Гайдудороґа, щоб уникнути розправи.
У грудні 1849 року Кароя Мейсароша призначили на роботу засідателем прокуратури комітату Унґ, відтак він переїжджає жити в Ужгород. Рік потому одружився з дочкою поміщика Амалією Коллар із Завадки (нині Словаччина). У 1853 році був звільнений з посади за книжку про русинів та участь у боротьбі за незалежність. Відкрив адвокатську контору в Ужгороді, але в 1856 році був змушений закрити її. Йому запропонували роботу у віденській газеті «Угорська преса» (Magyar Sajtó), але через політичне минуле оселитися там не зміг, тому зупинився в Пешті. Став головним редактором видання «Щоденник Пешта», писав статті для різних газет.
У 1859 році Мейсароші повертаються в Завадку, згодом купують обійстя в с. Минай. Карой стає головою шкільної ради, потім почесним головним нотаріусом. У 1860 році він знову відкриває адвокатську контору, в 1861-му засновує газету «Карпатський вісник» (Kárpáti Hírnök), у 1867-му – газету «Ужгород» (Ungvár), згодом «Новини Ужгорода» (Ungvári Hírlap), а з 1868-го – «Угорський народний журнал» (Magyar Néplap). Карой Мейсарош написав історію Ужгорода і був одним із перших, хто підняв свій голос за створення незалежного, угорськомовного греко-католицького єпископату. Помер 2 лютого 1890 року в Завадці. Протягом життя видав 26 книжок та 800 досліджень.
– Він був угорцем, тому в радянські часи організовувати виставки про нього було неможливо, – зауважив директор музею Михайло Делеган. – Історикам варто вивчати його роботи, які вимагають серйозних досліджень. Карой Мейсарош був угорцем, але його поважали й русини. Він розмовляв кількома мовами, нинішнім науковцям це також потрібно. Треба вміти так жити, як він, таке ставлення нині слід цінувати. Не просто говорити про бажання стати частиною Європи, а жити відповідно до європейських цінностей.
Нащадки на чолі з праправнуком Михайлом Фединишинцем зробили все, щоб гідно вшанувати пам’ять відомого предка. Вони передали музею в тимчасове користування стіл і стілець Кароя Мейсароша, прекрасний настінний годинник та дзеркало в дерев’яному обрамленні, його окуляри, дві картини невідомого автора від 17 липня 1849 року (портрети Кароя Мейсароша та його дружини Амалії), а також книжку «Історія Унґвара від найдавніших часів до сьогодні», автобіографію та кілька рукописів.
Меценат, історик та юрист Ален Панов вважає важливим відзначити 200-ліття Кароя Мейсароша.
– Я ужгородець, я люблю місто і в ході роботи стикався з тим, що, на думку більшості дослідників, першу книжку про історію Ужгорода видав Петро Сова в 1936 році. Мене цікавило, як може бути, що про місто з тисячолітньою історією ніхто раніше не писав? Виявилося, перша книжка про Ужгород була видана в 1861 році Кароєм Мейсарошем. Текст XIX століття важкий навіть для носіїв угорської мови, це 116 сторінок з понад сотнею посилань на документи та джерела. Я прочитав її, що стало величезним викликом, і подумав, що погортати цю книжку має якомога більше людей. Її написав юрист, це дуже добре, вона практично не містить політичного відтінку. Ця книжка про толерантність і духовність, які панували в Ужгороді, про здатність співпрацювати незалежно від національності та релігії. З речей, узятих з минулого, це те, чого нам потрібно вчитися: як жити, як ставитися одне до одного.
Ми часто чуємо, в якому прекрасному місті живемо, але багато хто не відчуває, наскільки цінним воно є. І коли виявляємо, що його імідж змінюється в неправильному напрямі, важливу роль у цьому відіграє й те, що ми не розуміємо, де живемо, – зазначив Ален Панов. Він також повідомив, що замовив переклад книжки Кароя Мейсароша з угорської на українську й доповнив її пояснювальним посібником для кращого розуміння пересічним читачем. Переклад уже в типографії, друк планують завершити до 31 серпня, того самого дня, коли був опублікований оригінал у 1861 році. У майбутньому оригінал праці та пояснювальний посібник будуть видані й угорською мовою.
Завідувачка історико-краєзнавчого відділу Валерія Русин провела екскурсію виставкою, яка завдяки роботі реставраторів ніби повертає відвідувачів до ХІХ століття й дає можливість зазирнути в робочий кабінет Кароя Мейсароша. Кімнату, де розташована експозиція, прикрасили збільшеними копіями тогочасних світлин, чим ще сильніше підкреслили атмосферу.
– Нецікаво представляти сухі архівні матеріали, які є лише паперами для відвідувачів. Саме тому ми намагалися на деякий час запозичити спадщину високоповажного Кароя Мейсароша.
Одночасно з виставкою в Ужгороді меморіальний захід на честь історика відбувся і в бібліотеці його рідного міста Гайдудороґ, яка носить його ім’я.