Маркіза де Помпадур народилася 300 років тому

Триста років тому, 29 грудня 1721-го, народилася Маркіза де Помпадур, найвідоміша фаворитка французького короля Людовіка XV.

Жанна-Антуанетта Пуассон народилася в багатій (але з сумнівною репутацією) паризькій родині. Подейкують, що її кровний батько був відомим банкіром, який з часом став її опікуном, коли офіційний був змушений утекти за кордон через фінансове шахрайство. Дівчинка отримала дбайливе виховання від монахинь Урсулинок, мистецтва її навчали чудові домашні вчителі. Жанна-Антуанетта знала на пам’ять повні п’єси, чудово танцювала, співала і малювала, вміло грала на клавікорді, популярному клавішному інструменті того часу.

Неймовірна краса, розум і легка вдача дівчини зробили її дуже популярною в аристократичних колах. Жанна-Антуанетта здобула популярність як господиня культурних та світських салонів у Парижі. У 1745 році дівчину представили до двору короля Людовіка XV, з яким у неї відразу ж зав’язався стрімкий роман.

У 23-річної Жанни-Антуанетти почалися часті побачення з королем, і у вересні того ж року Людовік XV поселив її в спеціальних апартаментах у Версальському палаці, з’єднаних з його кімнатами таємними сходами. Такі стосунки тривали в них шість років, з 1745-го до 1751-го. Ставши офіційною фавориткою короля, Жанна-Антуанетта розлучилася з чоловіком і отримала у своє володіння садибу Помпадур, що дозволило їй вважатися маркізою, тобто отримати дворянський титул.

Пізніше король також виділив коханці ділянку Версальського парку, де звели як її особисту резиденцію невеликий палац – Малий Тріанон. Його проєктував архітектор Жак-Анж Габріель у 1762–1768 роках. Маркіза де Помпадур застала лише початок будівництва цього палацу, вона померла за чотири роки до його завершення, тому палац дістався наступній фаворитці – графині Дюбаррі.

Щодо королеви, полячки Марії Лещинської, маркіза поводилася підкреслено шанобливо, однак і королева, зі свого боку, не надто противилася любовним утіхам монарха, оскільки була на сім років старша з нього і після народження десятої дитини відмовлялася ділити з ним ложе. Французький журналіст та історик Гі Бретон у 10-томній «Історії кохання в історії Франції» наводить такий історичний анекдот. Якось увечері мадам Помпадур грала з королевою в карти, але, коли годинник пробив 10-ту вечора, дещо збентежена попросила в неї дозволу перервати гру. «Звичайно, люба, йдіть», – добродушно відповіла королева. І мадам Помпадур, присівши в глибокому реверансі, побігла кохатися з Людовіком.

З 1750-х років здоров’я маркізи серйозно похитнулося, і їхні стосунки з королем перетворилися на суто платонічні, проте вона все ж таки зберегла весь свій авторитет при дворі, залишаючись довіреною особою та другом короля, і вершила французьку політику.

Крім того, мадам Помпадур досягла успіху у влаштуванні дозвілля Людовіка XV, знайомила його з найкращими зразками мистецтва, організовувала зустрічі для вузького кола, театральні вистави, курирувала зведення палаців і садів (до чого залучила і свого брата), тим самим збільшуючи кількість своїх і королівських резиденцій за межами Версаля та витрачаючи на це податки й викликаючи цілком закономірний гнів громадян.

У 1752 році де Помпадур здобула титул герцогині, проте продовжувала «зі скромності» представлятися маркізою. Вона особисто підбирала велелюбному королю дівчат для побачень або навіть оргій, організовуючи зустрічі в побудованому приблизно в той же час особняку в стилі рококо «Оленячий парк», який завбачливо розташовувався в однойменному кварталі поблизу Версальського палацу. Для більшості таких короткочасних коханок після їхнього розставання з королем організовувалися вигідні шлюби, а в разі вагітності належала солідна рента, тому відбою від бажаючих не було. Цей феномен часто наводять як приклад розбещеності «епохи рококо».

У політиці Жанна-Антуанетта відіграла найважливішу роль у тому, що називають «розворотом союзів», виконавши місію посередниці між австрійською імператрицею Марією Терезією й королем Людовіком XV. Франція та Австрія, що ворогували раніше, стали союзниками. У 1756 році у Версалі був підписаний договір, спрямований проти Пруссії та Великобританії, що й сформувало майже весь розклад союзів, який склався на час Семирічної війни. Крім того, маркіза сприяла утвердженню на найважливіших державних постах своїх протеже, у тому числі герцога Шуазеля, який також був прихильником проавстрійської орієнтації Франції.

Утім красуня маркіза, чиє здоров’я з дитинства залишалося досить крихким, недовго мучила Францію. Вона померла або від раку легень, або від туберкульозу 15 квітня 1764 року у Версальському палаці у віці 42 років. І сама ця смерть була найвищим привілеєм, оскільки придворним зазвичай заборонялося помирати там, де проживають король та його двір. Жанна-Антуанетта була похована в Парижі, в каплиці при монастирі Капуцинів на площі Людовіка Великого, разом зі своєю матір’ю Луїзою-Мадлен де ла Мотт, яка померла в 1745 році, та дочкою Олександрин від її чоловіка Шарля д’Етіоля. Дівчинка померла у віці дев’яти років від гострого перитоніту.

Ім’я маркізи де Помпадур збереглося в незліченних формах: на її честь назвали фарфоровий відтінок, зачіску, туфлі на високих підборах, а також подейкують, що знаменитий бокал для шампанського – це зліпок з її грудей. Про життя цієї жінки було знято незліченні фільми та написано драми. Мабуть, найвідомішою є австрійська оперета Leame Fall Madame Pompadour.

Джерело: www.blogstar.hu