Індійські вчені дійшли висновку, що кругову структуру Луна діаметром 1,8 км на заході Індії міг залишити найбільший за останні 50 тисяч років метеорит.
Про це пише Nauka.ua з посилання на дослідження розміщене у журналі Planetary and Space Science.
Про те, що структура Луна (на честь невеликого поселення Луна неподалік) може бути метеоритним кратером, вчені підозрювали давно. Нове дослідження ґрунту поблизу кратера підкріпило теорію про метеоритне походження структури, виявивши велику кількість заліза. Крім того, у ґрунті знайшли такі мінерали як вюсит, іршштейніт, герциніт та ульвошпінель, які є ознаками метеоритного походження. Для остаточного підтвердження теорії треба знайти залишки розплавлених від удару метеорита порід. Відповідні ділянки кратера перебувають під водою, однак вчені планують дістатися їх у наступних дослідженнях.
Уточнені за допомогою оптично стимульованої люмінесценції дослідження вказали на вік кратера приблизно у 4 050 років. Діаметр кратера, а це 1,8 км, дає приблизне уявлення про вагу та енергетику зіткнення, що мало спричинити потужну ударну хвилю та великі лісові пожежі у долині ріки Інд. Приблизно на 1900 до н. е., тобто майже у час падіння метеорита Луна, припав кінець зрілої фази Хараппської, або Індської цивілізації.
На той час це була потужна цивілізація рівня єгипетської та месопотамської, з власною писемністю, мистецтвом та наукою. На сьогодні відомо про щонайменьше 1000 хараппських поселень. Одно з найбільших поселень, Дголавіра, знаходиться як раз неподалік структури Луна. У 1900 р. до н. е. почався стрімкий занепад Хараппської цивілізації. До 1700 р. до н. е. майже усі міста були закинуті. Тож не можна виключати вплив на ці події потужного удару метеорита.
Наприкінці 1800-х років археологи виявили наконечник стріли в оселі бронзового віку в Мерігені, Швейцарія. З того часу 3000-річний артефакт був частиною колекції Бернського історичного музею.
Новий аналіз показав, що він виготовлений із метеориту, який упав на Землю 3500 років тому. Висновки вчених опубліковані у вересневому номері Journal of Archaeological Science.
Для дослідження вчені використовували кілька методів, включаючи рентгенівську томографію (комп’ютерну візуалізацію) та гамма-спектрометрію (процес виявлення гамма-випромінювальних радіоактивних матеріалів). Вони показали, що наконечник стріли розміром з долоню містить не лише ізотопи алюмінію-26, які природно не зустрічаються на Землі, а й сліди заліза та нікелевого сплаву, характерних для метеоритів.
Спочатку вчені думали, що артефакт пов’язаний із 170 000-річним метеоритом Тваннберга, який упав менш ніж за 8 км від житла древніх людей. Однак подальше дослідження показало, що концентрації нікелю та германію не збігалися з тими, що знайшли в наконечнику стріли.
Вчені використали геологічну базу даних, яка показала, що ділянка метеорита Кааліярва в Естонії, розташована на відстані більш ніж 1250 км, містить метали, схожі на ті, які знайшли в артефакті. Космічний камінь упав на Землю 3500 років тому.
Про що ви думаєте, дивлячись на безкрає нічне небо? Напевно, про щось своє, але, як би не було, кожен із нас у такі хвилини мріє побачити падаючу зірку або якесь «небесне» явище – казкове, незвичайне, таке, що запам’ятається на все життя.
Сьогодні ми знаємо, що це зовсім не зірки падають до нас із неба, а метеори. Вони складаються з твердого тіла і, рухаючись у космічному просторі, іноді потрапляють в атмосферу Землі. Коли метеор проходить крізь нашу атмосферу, ми можемо спостерігати за цим явищем, адже він залишає в небі яскравий слід.
Дивно, але більшість метеорів дуже мала, проте деякі з них можуть важити до кількох тонн. Більша кількість метеорів повністю згорає в атмосфері, й лише великі досягають поверхні Землі. За оцінками вчених, за добу на Землю падає тисячі метеорів, проте, оскільки більшу частину Землі вкривають моря й океани, метеори потрапляють здебільшого туди.
Ми можемо бачити один метеор, який пролітає в будь-якому напрямку, або ж метеорні потоки, що складаються з тисяч падаючих зірок. Коли Земля перетинає метеорний потік, величезна маса метеорів, потрапляючи у верхні шари атмосфери, розігрівається, і тоді ми бачимо «метеорний дощ». Кожні 33 роки Земля перетинає орбіту такого потоку метеорів.
Метеор, що досяг поверхні землі, називається «метеорит». Він падає на Землю через силу тяжіння. У 467 році до нашої ери в стародавньому Римі було зареєстроване падіння метеорита. Цю подію повважали такою важливою, що навіть давньоримські історики відзначили її.
На території України наразі зареєстровано 43 метеорити – залізні й кам’яні. Серед українських зразків переважають кам’яні метеорити – 39 екземплярів. Знайдено також 4 залізні. Найбільший з них, що отримав величну назву «Княгиня», приземлився 9 червня 1866 року, о 17 годині на Закарпатті.
Метеорит «Княгиня» загальною вагою понад 500 кілограмів є найбільшим з-поміж знайдених в Європі метеоритів. При проходженні щільних шарів атмосфери його було видно у формі яскравого боліда над територією сучасної Словаччини, містами Ліптовський Мікулаш, Шариш, Земплин і Пряшів.
Урочище «Чорні Млаки» – місце падіння Княгинянського метеориту. Події розгортались між хребтами Стінка та Явірник. Метеорит з’явився вогняною кулею і, подолавши відстань більше 200 км, вибухнув на висоті 40 км над селом Княгиня, розпавшись на більш ніж 1200 шматків, чим викликав короткочасний метеорний потік. Уламками обсипало значну площу в радіусі до 5 км. Основна маса метеоритного тіла (ймовірно, ядро), вагою в 279 766 грамів приземлилася за 8 кілометрів від села Княгиня, на схилі гори Стінка (1078 м), в урочищі Чорні Млаки.
Через кілька днів цей уламок був знайдений жителем села Василем Крив’яником на глибині близько 2 метрів. При падінні ядро розпалося на дві майже однакові частини, вагою 141833 і 137933 грамів, а від останнього шматка відколовся ще осколок вагою 2350 грамів. Незабаром про знахідку дізнався лісничий Великого Березного Антон Покорний. За його словами, він викупив у Крив’яника знайдений метеорит «за два воли, які той сам вибрав». Згодом Покорний сам вигідно перепродав його Віденському імператорському музеєві (сучасний музей природознавства), в якому метеорит зберігається й досі.
Для дослідження цього явища адміністрацією Ужанського комітату, куди колись входили Чорні Млаки, 2 липня 1866 року було створено спеціальну комісію з метою зібрати та вивчити уламки метеориту. Через 10 днів, 12 липня, на місце падіння метеорита приїхала наукова експедиція з Відня та Будапешта, яка провела детальне обстеження території та знайшла ще 72 уламки загальною вагою понад 46 кілограмів. Пошуки уламків продовжувались і далі, тож до 24 вересня їх було знайдено більше 385 кг.
У грудні 2009 року в старих архівних документах розкрилися нові дані про «Княгиню», які вказують на вагому роль цього метеорита в розвитку гіпотези панспермії, тобто появи життя на Землі внаслідок занесення з космосу певних «зародків життя». Мова йде про публікації в науковому журналі «Sience» (1881 рік), у статті «Ч. Дарвін та відкриття доктором Ганом викопних решток організмів у метеориті», листування між Чарльзом Дарвіном та німецьким геологом Отто Ганом. У ній, зокрема, німецький вчений стверджував, що в ході досліджень метеоритних осколків «Княгині» ним були виявлені частки позаземних коралів, паразитів і рослин. Дані були перевірені й повністю підтверджені відомим зоологом Вейнлендлером. Вся інформація про дослідження опублікована автором у книзі «Die Meteorite (crondrite) und ihre Organismen» (1880).
Зацікавлений історіями про найбільший метеорит в Європі, на місці його падіння в 1892 році побував сам Жюль Верн. За деякими даними, саме після відвідин села Княгині та падіння метеориту Жюль Верн написав свій популярний фантастичний роман «У погоні за метеоритом».
Цікаво, що про метеорити краю, зокрема, і про метеорит «Княгиня» було знято документальний фільм телекомпанією «М-Студіо». Уламки Княгинянського метеориту наразі зберігають в 104 історичних та природничих музеях у різних куточках світу.
Зараз до урочища Чорні Млаки прокладений і промаркований пішохідний та велосипедний маршрути, можна доїхати й автомобілями Нива, і УАЗ. До 150-річчя з дня падіння метеориту в Ужанському національному природному парку був встановлений пам’ятний знак на місці, де колись приземлилася «Княгиня». Щороку, 9 червня, працівники Ужанського НПП та туристи разом відвідують місце падіння метеориту в урочищі «Чорні Млаки» та прибирають навколишню територію.
До того ж, навіть відомий закарпатський кондитер Валентин Штефаньо колись створив одну з родзинок своєї цукрарні, надихнувшись історією метеориту «Княгиня». Шоколадні цукерки «Метеорит Княгиня» вперше представили широкому загалу п’ять років тому. До складу космічного дива ввійшли горіхи (фісташки, арахіс, мигдаль, фундук), карпатський мед, подрібнене печиво, шоколад.
Ужгород, який славиться не тільки липовою алеєю, яка є найдовшою в Європі, а й мініскульптурками, теж має свою пам’ять про відомий закарпатський метеорит. Так, на площі Шандора Петефі знайшов свою домівку маленький метеорит – на символічному камені, який імітує уламок «Княгині», розташували ще й фігурку селянина.
[type] => post
[excerpt] => На території України наразі зареєстровано 43 метеорити – залізні й кам’яні. Серед українських зразків переважають кам’яні метеорити – 39 екземплярів. Знайдено також 4 залізні. Найбільший з них, що отримав величну назву «Княгиня», приземлився 9 чер...
[autID] => 3
[date] => Array
(
[created] => 1631736600
[modified] => 1631718897
)
[title] => Закарпатська «Княгиня»: історія найбільшого метеориту в Європі
[url] => https://history.karpat.in.ua/?p=2563&lang=uk
[status] => publish
[translations] => Array
(
[uk] => 2563
)
[aut] => viktoriya
[lang] => uk
[image_id] => 2562
[image] => Array
(
[id] => 2562
[original] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867.jpeg
[original_lng] => 1072845
[original_w] => 866
[original_h] => 562
[sizes] => Array
(
[thumbnail] => Array
(
[url] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867-150x150.jpeg
[width] => 150
[height] => 150
)
[medium] => Array
(
[url] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867-300x195.jpeg
[width] => 300
[height] => 195
)
[medium_large] => Array
(
[url] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867-768x498.jpeg
[width] => 768
[height] => 498
)
[large] => Array
(
[url] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867.jpeg
[width] => 866
[height] => 562
)
[1536x1536] => Array
(
[url] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867.jpeg
[width] => 866
[height] => 562
)
[2048x2048] => Array
(
[url] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867.jpeg
[width] => 866
[height] => 562
)
[full] => Array
(
[url] => https://history.karpat.in.ua/wp-content/uploads/2021/09/150920211631706867.jpeg
[width] => 866
[height] => 562
)
)
)
[video] =>
[comments_count] => 0
[domain] => Array
(
[hid] => history
[color] => brown
[title] => Історія
)
[_thumbnail_id] => 2562
[_parental_post_id] => 3230
[views_count] => 8654
[_edit_lock] => 1631709436:3
[_edit_last] => 3
[translation_required] => 2
[_ukrnet_feed_include] => 1
[translation_required_done] => 1
[_oembed_d8c2528f00c2aeacbf6253df1679f4a4] =>
Des chercheurs de l'Inrap @bournemouthuni@CNRS et @UBO_UnivBrest viennent de mettre en évidence la plus ancienne carte en Europe, datant de l'âge du Bronze ancien. La recherche porte sur la dalle gravée de Saint-Bélec (Leuhan, Finistère) et paraît dans le bulletin de @SPF_Infos. pic.twitter.com/ZTbSDDUF2C
[Vient de paraître dans le #BulletinDeLaSPF] La carte et le territoire : la dalle gravée du Bronze ancien de Saint-Bélec (Leuhan, Finistère), par Clément Nicolas et al. pic.twitter.com/HbI1xSKeZ6
— Société préhistorique française (@SPF_Infos) April 6, 2021
Des chercheurs de l'Inrap @bournemouthuni@CNRS et @UBO_UnivBrest viennent de mettre en évidence la plus ancienne carte en Europe, datant de l'âge du Bronze ancien. La recherche porte sur la dalle gravée de Saint-Bélec (Leuhan, Finistère) et paraît dans le bulletin de @SPF_Infos. pic.twitter.com/ZTbSDDUF2C
[Vient de paraître dans le #BulletinDeLaSPF] La carte et le territoire : la dalle gravée du Bronze ancien de Saint-Bélec (Leuhan, Finistère), par Clément Nicolas et al. pic.twitter.com/HbI1xSKeZ6
— Société préhistorique française (@SPF_Infos) April 6, 2021
