Фелшевводаський Дєрдь I Ракоці, другий князь у роду, народився 8 червня 1593 року в місті Серенч.
Його батьком був перший «збирач» земель у династії Ракоці – Жігмонд Ракоці (дивись нашу попередню публікацію), а матір’ю – Анна Геренді. Спільно з багатьма іншими юнаками дворянського походження він виховувався при дворі Іштвана Бочкаї в Кошице. Тут він, імовірно, познайомився з Габором Баторі та Габором Бетленом. У 1615 році був призначений жупаном комітату Боршод, а згодом став капітаном Онодського замку (угор. Ónod). 18 квітня 1616 року одружився з Жужанною Лоранфі (Lorántffy Zsuzsannа). У посаг дружина отримала місто Шарошпоток (Sárospatak), яке пізніше поруч із Мукачевом було одним із найприбутковіших володінь родини.
До Габора Бетлена приєднався вже 1619 року. Разом вони розпочали наступ проти імператора Фердинанда ІІ Габсбурга. Цього року Ракоці обрали капітаном Верхньої Угорщини, у поході Габора Бетлена він відповідав за забезпечення тилу. Вів невдалу боротьбу з Дєрдєм Гомонноі Другетом. 23 листопада 1619 р. Бетлен повернувся з-під Відня в Угорщину і призначив Ракоці князівським радником. Попри це Ракоці залишався вірним послідовником Габора Бетлена аж до його смерті 1629 року. Через неготовність до правління спадкоємиці Катерини Бранденбурзької (Katalin Brandenburgi), виникла владна криза. Ракоці виступив претендентом на князівський престол, склавши конкуренцію молодшому братові Габора Бетлена – Іштванові. За підтримки військових гайдуків та солнокського паші (високий титул в Османській імперії) він вирушив до Трансільванії. Зрештою, до збройного протистояння між двома охочими на князівський престол не дійшло. Порта проявила повну байдужість до цієї справи і навіть надіслала дві грамоти-атнаменти, тому право вибрати особу нового князя з-поміж двох претендентів отримала Катерина Бранденбурзька. Вдова, керуючись почуттям ненависті до Іштвана Бетлена, зачитала 26 листопада 1630 року в Шегешварі грамоту, видану на ім’я Ракоці. Таким чином, уже 24 грудня щасливий переможець склав князівську присягу.
Завдяки вжитим Ракоці крокам, до державної скарбниці було повернуто маєтки, що раніше потрапили до приватних рук, та зламано владу найбільших магнатів-землевласників. Багато їхніх маєтків було конфісковано, а частина з них ввійшла до володінь самого Ракоці, що також сприяло посиленню могутності Трансільванії.
18-річне правління Дєрдя I Ракоці принесло Трансільванії мирне процвітання. Габсбурги були зайняті негодами Тридцятирічної війни, а Османську Порту стрясали яничарські заколоти. До будівничої політики князя додалися і військові звитяги. Перемога над будайським пашею під містом Салонта (Nagyszalonta) ще більше зміцнила його владу. Зі славнозвісним князем-протестантом виявили бажання налагодити зв’язки шведські та французькі дипломати, які намовили його виступити проти Габсбургів. Однак аристократія, яка з часів Габора Бетлена покатоличилась, відмовилася підтримувати цю ідею. Так само вчинила й Порта, тому князь закінчив військовий похід безрезультатно.
1645 року Дєрдь І Ракоці уклав у Лінці (Linz) мирну угоду з імператором Фердинандом III, завдяки якій повернув під владу Трансільванії сім комітатів Верхньої Угорщини. Крім цього, селянам-кріпакам на землях королівської Угорщини було гарантовано вільно сповідувати протестантську віру. До речі, Дєрдь Ракоці був не тільки меценатом реформатської церкви, але й знаним колекціонером книг. Його дружина, Жужанна Лоранфі, жила за законами Біблії, вела богоугодний спосіб життя. Глибоку релігійність успадкували й їхні нащадки, для яких Біблія була настільною книгою.
Князь узяв участь і у вестфальських переговорах, що розпочалися ще 1645 року. Завдяки старанням його дипломатів, Трансільванія теж стала підписантом Вестфальського миру, яким 1648 року завершилася Тридцятирічна війна. Стараннями Ракоці Трансільванія підготувалася до того, аби спробувати розширити свої володіння в центральноєвропейському просторі і так вирватися з-під контролю Порти. Для збільшення своїх володінь Ракоці ініціював цілу низку судових процесів. Поки інші князі збільшували країну, Ракоці розширював сімейне майно, але в кінцевому підсумку своїм великим багатством він приніс значне полегшення підданим. Зі зростанням маєтків князь поступово надавав своїм підданим торговельні привілеї. Спочатку він дозволив вільну роздрібну торгівлю медом і воском, а згодом – і рештою експортних товарів.
На час обрання Ракоці князем він володів повністю або частково десятьма великими маєтками-комплексами, а на момент смерті управляв вже тридцятьма двома. У 1648 році в Угорщині та Трансільванії загалом у володіннях Ракоці нараховувалось 27 тисяч кріпацьких домогосподарств; у його селах і 56 комітатських містах проживало понад сто тисяч осіб. Крім цього, на нього працювали 64 ферми та 12 виноробень. Значна частина цього добра знаходилася на території королівської Угорщини, але немало перебувало й у Трансільванії. З комітатських міст до п’ятнадцяти трансільванських володінь Ракоці входило 21, серед них і столиця князя – Дюлофегервар (Gyulafehérvár), а з кріпацьких господарств – 12 тисяч.
Починаючи з 1639 року, Ракоці звертає велику увагу на зміцнення Мукачівського замку. Відомо, що князь безпосередньо цікавився ходом робіт, давав вказівки. У 1640-х роках до реконструкції було залучено італійських майстрів. 1649 року зведено дві башти з казематами в середній частині замку, між якими розташовувалися ворота. Щоправда після визвольної війни Ференца ІІ Ракоці ці частини фортеці знову були змінені.
У Державному архіві Закарпатської області зберігається 19 оригіналів і 6 копій листів Ракоці. Багато його указів і розпоряджень зібрано в архіві головного старости міста Мукачева. Хоч Ракоці і був князем Трансільванії, але його життя багато в чому пов’язане з Мукачевом. У 1633 році монарх Фердинанд ІІ Габсбург передав за 200 тисяч форинтів у вічне володіння Ракоці Мукачево з прилеглими селами. З цього часу він став власником 140 сіл навколо Мукачева та 33 населених пунктів Чинадіївського (Beregszentmiklós) маєтку. Саме тут князь 23 квітня 1645 року приймав французьких послів, із якими обговорював похід на Габсбургів. Ракоці, залучивши двох французьких інженерів, збудував нижні укріплення Мукачівського замку, звів захисні мури, обладнані бійницями. На Закарпатті зберігаються 4 укази Дєрдя І, пов’язані із замком та містом Мукачевом. Ці документи свідчать про тверду руку князя в особистих та судових справах. Він, зокрема, регулює використання сінокосів навколо замку для людей різного статусу. Князь підтримував власників, що придбали нові будинки, а згодом заборонив дворянам купляти хати селян. Крім того, він давав розпорядження щодо спадкових процесів, які затягнулися, або щодо виплат штрафів. Під час походу на Відень у 1644 році вів активне листування з Ужанським комітатом, у якому вимагав від комітату грошових виплат і продовольчих поставок. Ужанський комітат попри труднощі надіслав Ракоці солдатів, вози, харчі і фураж. Можемо стверджувати, що північно-східні комітати долучилися до фінансування походу, щоправда, не в бажаних обсягах. Дєрдь І Ракоці віддавав конкретні розпорядження військовим загонам, що розташовувалися в Саболчському, Сотмарському, Березькому, Угочанському та Ужанському комітатах. 13 липня 1644 року князь, перебуваючи в Пряшеві, пише листа до керівництва Ужанського комітату, наказуючи надіслати 100 вершників під містечко Сендрев (Szendrő), «якщо ви бажаєте підтримати нас і послужити свободі Батьківщини і загальному добру». Із пізнішого листування стає відомо, що такої кількості воїнів забезпечити не вдалося. Багато клопоту викликали солдати-дезертири. Князь зібрав 15-тисячне військо, харчування і забезпечення якого вимагало великих зусиль. У листах до Ужанського комітату Ракоці рішуче стає на захист реформатів, наказує повернути їм майно, забране католиками, не в останню чергу захищав він і майнові права вірних підданих.
Укладений із Фердинандом II договір забезпечував визнання князівства Трансільванії, однак разом із цим Ракоці зобов’язався роззброїти гайдуків. Довірливі стосунки склалися між князем та греко-католицькою церквою, він, зокрема, підтримав призначення у 1634 році Василя Тарасовича єпископом мукачівсько-марамороської єпархії і вимагав цього від підлеглих офіцерів. У 1648 році князь гарантував пільги для жителів свого Чинадіївського маєтку. У двох листах, що зберігаються в колекції Березького комітату, князь дає розпорядження стосовно майна своїх вірних підданих, а також бере під свій захист мукачівського гончаря, визначаючи, хто має працювати за податки, а хто – за гроші.
Наприкінці життя Ракоці сконцентрувався на здобутті польського престолу. Для реалізації цих планів він навіть зумів заручитися підтримкою українських козаків, однак через раптову смерть князя у 1648 році цим задумам так і не судилося здійснитися. Оцінка внутрішньої політики князя Дєрдя Ракоці до сьогодні залишається темом гострих дискусій, насамперед через конфіскацію майна. Позитивні наслідки цих дій виявилися лише пізніше, адже вони сприяли централізації Трансільванії та зміцненню князівської влади. Забезпечення стабільності та мирного розвитку уможливило продовження «золотої епохи Бетлена», яка супроводжувалася підтримкою реформатської освіти та розквітом книгодрукування. За часів Ракоці було розширено та оновлено друкарню в місті Дюлофегервар. Тут побачили світ книги, надруковані не тільки гебрайським та грецьким алфавітом, а й кирилицею, щоби забезпечити потреби і румунського населення. У бібліотеці князя в місті Дюлофегервар зберігалася багата колекція видань Біблії.
др. Дєрдь Чотарі,
викладач Закарпатського угорського інституту ім. Ф.Ракоці II,
керівник Науково-дослідного інституту ім. Тіводора Легоцькі
